Персональный сайт - Історія держави та права в Україні

4. УВАГА !!! Короткий конспект відповідей питання! Прислано нашою студенткою. Колективно дякуюємо!

5. Короткий конспект відповідей практично на усі питання, який "гуляє" в інтернеті.

6. Фото можливих питань на вибор: архів 1, архів 2, архів 3;

P. S. МАТЕРІАЛ ОПУБЛІКОВАН ЯК КОРОТКИЙ ОГЛЯД! ВИКОРИСТОВУВАННЯ ШПОР КАРАЄТЬСЯ ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УНІВЕРСИТЕТА!!!

“Історія держави і права України”

1. Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII-VI ст.до н.е.Греки- завойовники північнопричорноморських поселень були малозаможними та безземельними землеробами.Грецька колонізація мала переважно аграрний характерНайдавніше поселення –на Березанському півострові.Інші міста – колонії (Ольвія ,Феодосія,Пантикапей,Керкінтіда ,Тіра,Херсонес)Колонії, як і метрополії , були рабовласницькими полісами, але політично від неих не залежали, в цьому і виражалась їх державність.Вони підтримували з метрополіями соц-економічні стосунки, укладаючи угоди в торгівлі,надавали громадянам рівні права,мали з ними єдині культи й літочислення.Грецькі міста також мали розвинену економіку,ремісниче виробництво,землеробство,рибальство.Торгівельні стосунки з кочівниками та місцевими племенами відбувалися на обмінній основі, мали високу культуру.

2. З історії грецьких міст-полісів півдня України наведіть приклади трансформації однієї форми держави в іншу. Поясніть причини такої трансформації.У 7 ст.до н.е. у Північному Причорномор’ї греками колоністами засновано міста-держави (поліси), серед яких Пантикапей за формою правління був рабовласницькою аристократичною республікою (законодавча влада- народні збори, Уряд-рада-міста, колегія архонтів).В цьому полісі Уряд, обирався народними зборами, але не був їм підзвітним, аристократія мала більше прав, ніш в інших містах, як наслідок один з аристократів-Спарток (архонт Пантикапею) захопив владу і передав своєму синові, тим самим встановив правлячу династію, а Пантикапей зробив центром Боспорського царства.Спочатку це був союз полісів (федерація) кожен з яких зберігав певну самостійність (полісне самоврядування- народні збори, ради-міста, виборні посади), а згодом – необмежена монархія на взірець східної деспотії з поділом на округи - амін.одиниці (номи) на чолі з намісником –номархом.Цар (одночасно монарх племен і архонт Пантикапею) мав спадкову необмежену владу (вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову), призначав намісників та урядовців. Він затверджувався римським імператором при вступі на престол. Центральне управління здійснювало найближче оточення царя.Боспорське царство досягло розквіту у 4-5ст.до н.е., потім поступово занепадало, і у 4 ст. н.е. увійшло до складу Візантії.Причини перетворення аристократичної республіки на монархію: 1. нехтування демократичними інституціями, 2. концентрація влади в руках купки аристократів 3.зловживання владою внаслідок її не підконтрольності.

3. На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.Боспорська держава виникла у V ст. да н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав- полісів та приєднання територій місцевих племен.Суспільний лад у Б. Царстві характеризувався наявністю рабовласників і рабів, вільних і невільників. Пануюча верхівка – царі з оточенням,жерці,суловласники,власники земельних ділянок,ремісничих майсиерень.Вільні люди,общинники за користування землею,яка була власністю царя,значну частину віддавали державі.Раби – основна продуктивна сила, використовувалися у прмислах, будівництві,ремісництві,домашньому господарстві.Державний устрій Б. царство сформувалося яз союз грецьких полісів.На чолі – цар-монарх гаданих пемен.До IIIст. до н.е.тут зберіглася антична форма правлінняЛіквідація залишків автономії й самоврядування сприяла передженню Б.держави у монархію.Залежність від Риму передбачала сплату імперії данини(форос).Цар був одноосібним правителем, у ньогозосереджувалая законодавча,виконавча і судова владаі жрецькі ф-ї.Центральне управління здійснювало найближче оточення царя:міністр палацу,особистий секреиар,начальник фінансів,охоронці,спальник.Право.Його джерела були:законодавча діяльність царів Боспору,право грецьких міст,звичаї місцквих племенРегулювало майнові відносини,забов’язальне право, кримінальне право – найтяжчі злочини- повстання,змова,замах на життя царя.Покарання – смертна кара,конфыскацыя майна,штрафи

4. Державний устрій і система управління у Скіфській державі.У VI ст. до н.е. Скіфія поділялася на три царства, кожне з яких мало свого царя, але одне з царств було головним, і його цар (певно, вождь царських скіфів) був головним царем Скіфії. Така суспільна та політична організація відповідала космологічним уявленням скіфів, згідно з якими Всесвіт складався з трьох сфер, кожна з яких мала потрійну структуру. Державний устрій і система управління у скіфській державі розвивалися як рабовласницька монархія з ознаками східних деспотій. Так, при наявності спадкової влади кандидатуру кожного нового царя і його наступників затверджували на народних зборах.Цар мав величезну, рідко коли обмежену радою царів владу. Він очолював скіфське військо, а війна для скіфів була постійним заняттям, джерелом збагачення і благополуччя.
В скіфському суспільстві існував і демократичний орган — народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі справи й навіть вирішувалася доля царів.
Народні збори, а також рада старійшин і племінних вождів мали повноваження брати участь у вирішенні важливих державних питань. Тут ми бачимо інститути управління родоплемінного періоду.
Територія держави скіфів поділялася на округи-номи, які свого часу були племінними територіями, на чолі з номархами.
Правова система у скіфів складалася зі звичаїв, постанов царів і рішень народних зборів та ради старійшин. Правові звичаї часто закріплювалися в культових обрядах — похованні, побратимстві тощо.

5. Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів.Найвідомішим в історії є Антський племінний союз або Держава антів (IV—VII ст.).
Анти займали велику територію від лісів Полісся до Чорного моря й від Карпат до Дону. Історики вважають, що столиця антів була на півдні, поблизу Чорного моря, де концентрація населення в той період була найбільшою. Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами. Високого рівня досягло ремесло. Анти налагоджували міжнародні зв’язки з сусідніми народами, особливо з Візантією.
Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.
Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.
Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.
У перші століття н. е. слов’янські племена, як і інші народи, були втягнуті в загальні процеси Великого переселення народів, невід’ємні від війн як оборонного, так і завойовницького характеру. Саме в ці часи в українських племен з’являється виборна посада вождів, які концентрують у своїх руках військові функції.
Антських вождів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Згодом, уже в VI—VII ст. все частіше в історичних джерелах згадуються князі, які, окрім військової справи, займаються управлінням.
Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.
Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, як і в інших народів, які переживали період становлення держави, були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами Характерними рисами й елементами звичаєвого права українських племен було те, що правила й норми язичницької релігії, яка панувала в світі до появи монотеїзму на початку нашої ери були невід’ємні від правових норм. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.
З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду. Так, природні багатства — ліси, пасовиська, річки, озера — все це було власністю племені.
Власність роду поділялася між його членами. Наприклад, земельні наділи. Члени роду мали право володіти і користуватися землею, а щодо розпорядження нею — ці питання вирішували збори родичів.
Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин. В окремих випадках існувала колективна відповідальність членів роду за злочин.
Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва. В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.

6. Розкрийте соціально-правовий зміст системи сюзеренітету-васалітету в Київській Русі.Зазначимо, що феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від Великого князя київського, який відносно них був сюзереном. Самі вони, в свою чергу, мали дружинників, які від князів одержували землю в умовне володіння. Така система називалася системою сюзеренітету-васалітету.
Бояри були привілейованою частиною суспільства, і всі злочини, спрямовані проти бояр, каралися значно суворіше. В нормах “Руської Правди” життя бояр охоронялося подвійною вірою. В церковному уставі Ярослава честь дружин і дочок бояр захищалася штрафом у 5 гривень золота, а простих людей — в 1 гривню срібла. Бояри при відсутності синів мали право передавати спадщину дочкам, тоді як дочки простих людей не мали права на спадщину. Бояри звільнялися від податків.
Разом із князями і боярами великими землевласниками виступали монастирі і церква. Вони нерідко володіли общинними землями, займали пусті, одержували землі в дар від князів і бояр, а також одержували угіддя, здійснюючи договори купівлі-продажу, міни, дарування

7. Розкрийте правовий статус середньої групи вільних людей в Київській Русі.Вільне населення Київської Русі позначалось загальним терміном “люди” Найчисельнішою соц. верствою були вільні общинники(селяни) – смерди.Середню групу вільних людей давали міста.Жителі міст юридично були вільні,навіть рівноправні з боярами,але фактично вони залежали від феодальної верхівки. Вони мали право переїжджати з місця на місце,звертатися до суду.Основним їх обов’язком будла сплата князям,боярамта іншим власникам. Також до цієй категорії належали ремісники 9 майстри,підмайстри), дрібні торговці, крамарі, рядове духовенство, ремісники й торговці несли основний тягар міських повинностей. Вони сплачували подачки грішми,платили натурою,відробляли на будівництві й ремонті міських укріплень.

8. Розкрийте компетенцію і функції центральних органів державної влади Київської Русі.За формою правління Давньоруська держава була монархією на чолі з великим князем. Спочатку він виконував, переважно, військові функції, але з часом зосередив у своїх руках та представляв законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. Він призначав місцеву адміністрацію, контролював її діяльність, відав справами міжнародної політики, виконував функції воєначальника, був опікуном церкви, гарантом внутрішнього миру та зовнішньої безпеки.Важливу роль в управлінні державою відігравала рада при великому князеві. її завданням було обговорення найважливіших питань державного управління. Князь радився зі своїм найближчим оточенням - боярами, а іноді - з представниками духовенства, єпископату та ін.Органом центрального управління, крім князя та ради, був і, так званий, "княжий двір", де зосереджувалися всі важелі управління. З розвитком і посиленням держави великому князеві було дедалі важче самостійно здійснювати свої владні функції, тому він змушений був спиратися на допомогу слуг, які поступово перебирали на себе функції публічних урядовців. Водночас органи державної влади разом зі своїми офіційними функціями виконували й приватно-князівські. Тож елемент публічний в урядуванні ще не відокремився від приватно-правового. Особи, що належали до князівського двору (дворецький, покладник, печатник, стольник та ін.), завідували певною ділянкою господарства, прислуговували князеві й одночасно викопували державні управлінські функції. При дворі перебували також численні управителі -тіуни, їхні помічники - ключники, а також дітські, отроки, ябедники, гриді та ін.

9. Договори Великокнязівської влади як окрема група правових норм в Київській Русі.Важливими першоджерелами давньоруського права були русько- візвнтійські договори907,911,945 та 971рр.Перший усний договір укладений князем Олегом у 907р.,вважають ніби вступом до наступного договору 911р. Договір 911р. укладений також князем Олегом, доповнював договір 907р. і містив норми міжнародного публічного і приватного права. Наступний договір укладений князем Ігорем 944р з візвнтійським імператорами Романом,Константином і Стефаном.Договір 971р. укладений князем Святославом з імператором Цимісхієм, але це був договір про перемир’я, і грунтується він лише на візантійському праві.Зміст договорів свідчить про те , що вони регулювали торговельні відносини,визначали права,якими користувалися руські купці у Візантії.У них можна знайти норми цивільного,кримінального,міжнародного,процесуального права.Наприклад, договір 911р. містить статті,які регулюють порядок успадкуваннямайна русів, що були на службіу Візантії , саме руськими нащадками. Договір 944р. дозволяє й інший варіант дій – убивця може бути затриманий та позбавлений життя близькими родичами вбитого.Договори містять також чимало норм , що втановлюють відповідальність за крадіжку, тілесні ушкодження, розбій,пограбування тощо. Деякі з них пізніше відтворено в Руській правді.В окремих випадках норми русько- візантійських договорів випереджають тогочасне міжнародне право.Договір 911р. установлював взаємні обов’язки русів та візантійців, пов’язані зі збереженням майна розбитого об берег чужоземного корабля, поки не з’явиться законний володар.

10. Князівська нормотворчість в Київській Русі. Наведіть приклади і прокоментуйте.Джерела права Київської Русі = звичаєве право, , =княжі договори: =князівське законодавство =канонічне (церковне) законодавство =рецепція Візантійського канонічного та цивільного права, =судовий (юридичний) прецедент, = „Руська правда”Окрему групу правових норм становило князівське законодавство, яке відтворювало процес диференціації суспільства, взаємовідносин держави та церкви, регулювання земельної власності, до нього входять:-князівські устави (закони) землям, містам, окремим станам - це розпорядження князя на доповнення, або зміну норм звичаєвого права, що діяли тривалий час і стосувалися питань цивільного, сімейного, спадкового, опікунського, кримінального права. Обмежені за колом осіб, лише для тих, кого стосувалися. В подальшому вони були здебільшого зібрані в Руській Правді. Відомі =устави княгині Ольги про впорядкування збору данини, =князя Володимира про ведення князівського господарства, =„Устав Володимира Мономаха” –законодавство цивільного права (69 статей), у т.ч. містило поступки залежним закупам і смердам.-князівські, грамоти, за якими окремі особи чи міста одержували певні дарунки, або привілеї. Тексти грамот мало зберіглися. До пам’яток права належить „Повчання дітям” Володимира Мономаха, проти зловживань владою урядовців, проти смертної кари навіть за наявності вини.-княжий урок - постанови фінансового, податкового та штрафного характеру на користь князя. Як правило діяли тимчасово.).Окрему групу правових норм становило = церковне законодавство - князівські церковні устави, які містили норми канонічного права про відносини між церквою, державою і віруючими, прийняті на вимогу церкви для захисту її інтересів, з них зберіглося. Церковні князівські устави Володимира (затверджує існування церковного суду, до юрисдикції церкви відніс шлюбно-сімейні справи та справи церковних людей. Церкву забезпечували десятиною від митних надходжень, приплоду худоби, та зібраного урожаю) та Ярослава Мудрого (надає право привілею щодо диференціації покарань – залежно від станового становища потерпілого, містить заходи по боротьби з язичництвом (знахарством, чаклунством, порушенням християнської моралі –заборону шлюбу між родичами, двоєженства)

11. Наведіть приклади рецепції права в Київській Русі. Поясніть роль рецептованих норм в праві Київської Русі.Внаслідокрецепції ряду норм візантійського права набрали юр. Силив церковних судах збірники “Номоканон”(закон і церковне правило), які з прийняттям християнствапоторапили до русі через Болгарію. Це були збірники норм церковного права,до скаду яких увійшли правила апостолів, отців Церкви ті Вселенських соборів, а також закони імператорів у церковних справах.У Київській державі номоканони набули поширення у перекладі на старослов’янську під назвою (Корча Книга), яка складається із (Еклоги) та (Прохірона). (Еклога), видана приблизно між 740-750рр. За правління імператорів-іконоборців Лева та його сина Константина,містила витяги з конституцій, дигест,кодексу й новел Юстиніана та деякі додатки, зроблені під впливом звичаєвого права народів, завойованих Візантією.(Прхірон), виданий і кінці VIIIст. Імператором Константином, очищав візантійські закони від звичаю, наближав їх до римського права.Зазначені джерела містили преважно норми цивільного права.Наводили й деякі норми криміналного права, а також порядок розподілу воєнних трофеїв.Окрім (Еклоги) та (Прохірона), (Кормча книга) включала також збірники права під назвою (Закона судного людем), положення якого межували із статтями Руської правди.Рецепція візантійського права, а з ним і римського права збагатила давньоруське право новими правовими поняттями та нормами.Слад зазначити, що всі візатійські збірникипри перекладах зазнавали значних змін.Тексти доповнювалисях урахуванням місцевих звичаїв та умов судочинства, що наближало дані джерела до давньоруського права.

12. Судовий процес в Київській Русі.Особливих державних структур судових органів у Давньоруській державі не існувало. Судові функції виконували владці - як у центрі, так і на місцях. Суддями були князі, посадники, волостелі, тисяцькі, соцькі, десятські. Суд, фактично, не був відділений від адміністрації. Він базувався на класовій основі та захищав, передовсім, інтереси панівних верств давньоруського суспільства.Суди поділялися на публічні (державні), вотчинні (приватні) та церковні.До компетенції виключно князівського суду належали справи, в яких хоча б однією зі сторін були представники феодальної знаті. Найважливіші справи князь вирішував разом з боярами чи виносив на віче. Для вирішення незначних цивільних справ (розподіл спадщини, суперечки за межу тощо) князь посилав дітських і отроків, які діяли від його імені. Час від часу князь вибирався з тіунами у провінцію, об'їжджав громади та здійснював суд на місці. Це був, так званий, "поїзший суд".З виникненням великого приватного землеволодіння виникають приватні суди - суди землевласників над залежним населенням. Це право жалувалося феодалам державою разом із землею. Із запровадженням християнства та зростанням впливу церкви на віруючих виникають церковні суди, під юрисдикцію яких підпадали духовні та церковні люди щодо будь-яких справ, а миряни - стосовно справ про мораль, віру, подружніх проблем. Суддями на таких судах, залежно від типу злочину та статусу порушника, були єпископи, архієпископи чи митрополити.Існував і общинний суд, до юрисдикції якого належали: захист власності в разі порушення межі; проведення попереднього слідства, якщо вбивство було скоєно на території верві тощо. В умовах феодальної держави цей суд відігравав доволі незначну роль.Судовими урядовцями були: княжі урядовці, метальники, слідчі (істці), ябедники (офіційні обвинувачі). Для доказів залучалися свідки - послухи та видоки.

13. Поняття і види злочинів в нормах “Руської Правди”.Злочини в Київській Русі називали "образою", проте право не розрізняло кримінальне та цивільно-правове правопорушення. Підхід до злочинів був класовим. Уже виділяли об'єктивний і суб'єктивний боки злочинів. Об'єктами злочину були влада, особа, майно, звичаї. Суб'єктами злочину могли бути всі, крім челядіі а холопів. Особливо небезпечним злочином вважалося посяі ііішч на князівську владу, що проявлялося у повстаннях. Небезпечними вважалися злочини проти особи - вбивство, побої, тілесні ушкодження. До майнових злочинів належали розбій, грабіж, крадіжка (татьба), незаконне користування чужим майном, псування межових знаків. Світське право того часу не мало норм, які б охороняли сім'ю під злочинних посягань. Ці норми набули втілення в церковних уставах. До злочинів проти сім'ї та моральності належали: розпуста (самовільне розлучення з дружиною), зґвалтування (іюшибання), укладення шлюбу між близькими родичами, багатоженство, співжиття з черницею та кума з кумою, народження позашлюбної дитини, сексуальні збочення та ін.

14.Види покарань в нормах “Руської Правди”.Щодо системи покарань, яка існувала в той час, то вона була 1 юсить простою та порівняно м'якою. Найдавнішою формою покарань оула помста потерпшого чи його родичів. Цей вид покарань у часи "Руської Правди" спочатку обмежили, а потім і зовсім скасували. Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, що складалося з двох частин: одна йшла на користь князя, а друга-потерпілому. Видами грошового стягнення були віра (проста віра та дика), продаж, головщина, урок. Вищою мірою покарання був, так званий, "потік і пограбування" - вигнання шочинця та його сімї з общини з конфіскацією майна на користь общини. Цей вид покарання призначався, переважно, затри види іпочинів: убивство в розбої, підпал і конокрадство. Смертна кара не була властивою для права того часу. Вона з'являється пізніше і а спершу в практиці церковних судів.

15. Розвиток зобов¢язального права в “Руській Правді”.Досить розвинутим біло в Київській Русі забов’язальне право. Руська правда регламентовала як забов'язання за нанесення шкоди, так і забов’язання за нанесення шкоди, тк і забов'язання із договорів.В першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості.Так, якщо хто-небутьзламав спис або щит,то забов'язаний був відкодувати вартість зіпсованої речі.Для забов'язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов'язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно належало не конкретній особі, а всьому колективу і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашення своїх забов'язані, а не продавався в рабство, як то було раніше.

16. Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення.Згідно з «Руською Правдою», договір мав назву «ряд» і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката. У РП є згадки про договори купівлі-продажу,позики, кредитування, особистого найму, зберігання, поруки, поклажі.Договір купіі-продажу рухомого майна заключався в фомі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї.Якщо хтось продавав річ, яка йому не належала, угода вважалась нікчемною: річ переходила до її власника, а покупць пред’являв позов про відшкодування збитків.Договір позики охоплював кредитні операції як грошима, так і натурою. Взяте поверталося з надбавкою в вигляді «присопу» (присипки) при позиці хліба і «настави»(добавки) при позиці міді. Проценти при позиці грошей (срібла) називалися «резами».Позика. Як і інші цивільні угоди, укладалася публічно, в присутності свідків. Виняток допускався тільки для невеличких позик до трьох гривень. Якщо борг перевищував цю сумму, а свідків не було,суд не розглядав такий позов (ст.. 52)Проценти за короткостроковими позиками стягувалися щомісячно, розмір їх не обмежувався.Договір поклажі укладався у вигляді неофіційної угоди (без свідків), і суперечки, які виникали у зв’язку з цим, вирішувались простою присягою. Вона ґрунтувалась на взаємній довірі сторін (ст.49)

17. Право успадкування в нормах “Руської Правди”.РП розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не лишив по собі заповіту, набувало сили спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона виходила заміж. То призначався опікун із числа близьких родичів. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. (ст.99-100)Дружина померлого отримувала частину майна «на прожиток»(ст.93). а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95)Община була зацікавлена в тому, щоб її багатство не йшло на сторону, коли дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села, тому майно передавалося лише по чоловічій лінії. Виняток був тільки для бояр та дружинників, які мали право предавати майно дочкам (ст.91), щоб маєтки залишалися в родовитих семей.

18. Види судів в Київській Русі, їх компетенція.Серед судових органів КР необхідно виділити перш за все суд общини, як найбільш давній судовий орган. Община судила відповідно до звичаєвого права. Вищою мірою покарання було вигнання із общини.Зі зміцненням державності все більша кількість справ підлягала князівський юрисдикції. Вигнання із общини, як найбільше покарання. Було включене в РусПравду, але тепер майно засуджених переходило не до общини, а йшло князю.989р Володимир здійснив судову реформу. Її сутність полягала в розмежуванні світських і церковних судів.Великий кнзь судив сам або через посадників, тіунів, волостелів ті їхніх помічників.Велика кількість справ проходила через церковний суд, який розглядав всі правопорушення духовенства, а також багато справ простих людей, які були віднесені до юрисдикції церковного суду: всі злочини проти моралі. Порушення церковних законів, розпуста, чародійство. Родинні сварки і ін.

19. Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі.Феодальна роздробленість та навали монголо-татар у 13 ст. призвели до занепаду Києва і переміщення укр. державності до Галицько-Волинського князівства. Державний устрій: форма правління – феодальна монархія з сильною олігархічною верхівкою в особі боярстваЦентральне управління: 1. Князь (король) мав вищу законодавчу, адміністративну, судову, виконавчу владу, був главою держави, головнокомандуючим, але не мав абсолютної влади, вона належала впливом боярам з земельної аристократії. У порядку наслідування престолу був дуумвірату – одночасне правління двох князів на Волині і в Галиччині.2. Боярська рада з найбільших землевласників, аристократів, місцевої та церковної знаті) - дорадчий орган, який фактично обмежував владу князя. У часи занепаду очолювали державу. 3. Князівські зїзди (снеми) мали консультативно рекомендаційний характер. 4.„віче”-народні збори скликалися стихійно в часи зовнішньої загрози чи міжусобної боротьби. Не мало чіткого регламенту, поступово зникло.Адміністративно-територіальний поділ: община (верв) на чолі з вервним старостою=повіт=волость та погости на чолі з тіуном=уділи та землі з князями.5.Центральна виконавча влада княж-двори-особи з оточення князя та його особисті слуги двірський –керував княжим двором та вотчинами, печатник, стольник, збройник.Місцеве управління за „двірсько-вотчиною системою” призначені царем у воєводствах – воєводи, у волості –волостелі, у містах тисяцькі чи посадники. Найменшою одиницею була сільська община, якою управляв виборний староста, підпорядкований князівським урядовцям.Суспільний лад: вільні бояре, духовенство, міщани, смерди, напіввільні закупи, невільники холопи, яких перетворювали в кріпаків. Джерела права: правові звичаї, Руська правда, князівське законодавство, міжнародні договори, Магдебурзьке право Суди державні, церковні та домені альні

20. Розкрийте особливості поширення магдебурзького права в українських землях в 14-І-й пол.17 ст.ст.Раніше за інші українські землі магдебурзьке право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. Останнім Магдебурзьке право отримав Ніжин (у 1625 році).МП діяло в містах україни шляхом застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів Павла Щербича Та Б. Гроїцького. Ці збірники відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел – «Саксонського дзеркала» та «Вайхбільда».На Правобередній україні також існувало таке явище, як хелмське право, яке по суті було переробкою магдебурзького на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм.Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів самоврядування, воно терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним та заміняли його.Протягом 14-17 ст. магдебурзьке право поширилося на всій правобережній та в частині Лівобережної України. У своїй основі воно було знаряддям католізації та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування . Міста використовували звичайно форму магдебурзького права та не його зміст, залишаючи дуже мало від німецького права.На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.

21. Розкрийте зміст Кревської (1385) і Городельської (1413) уній, покажіть правові наслідки цих документів для українських земель.Для литовсько-руської держави зростання московського князівства було великою загрозою. Збільшується тиск Польші на Литву. Перш за все польшу приваблюють українські землі. Правлячі кола польші починають переговори з великим князем Ягайло, пропонуючи йому руку королеви Ядвіги і сподіваючись таким чином отримати вплив на Велике князівство литовське.1385 – Кревська унія. Згідно з якою Ягайло мусив перевести Литву на латинську абетку, вжити заходів. Щоб повернути втрачені Литвою і польшею землі, повернути Польші землі, що були коли-небудь втрачені, звільнити полонених, прилучити землі литовські і руські до Польської корони. В наслідок цього у 1387 році до Польші приєднуються Галичина і Поділля. Останнє після протистояння польши і Литви тевтонському ордену, перейшло знову до литви (1410р.).Негативне значення мала й Городельська унія 1413 року, яка закріпила ідею литовської автономії, але внесла ув польсько-литовське суспільство розлом на релігійному грунті; унія забезпечувала права тільки католиків, ставлячи їх вище православних, що призвело до загострення відносин між ними. Образи православних штовхають іх до відносин з Московю, яка в той час рахувалась з силою Литовської держави.

22. Юридична основа утворення Речі Посполитої. Розкрийте зміст Люблінської унії(1569р.) і прокоментуйтеУ 16 ст. на політичній арені з’являється нова сила – шляхетство, інтереси якого були спрямовані на об’єднання Польщі і Литви. Щляхта Литви прагнула прагнула обмежити магнатів і домогтися привілеїв, якими користувалась польська шляхта. Цим прагненням скористалася аольська правляча верхівка, що мріяла приєднати до Польші Литовські та руські землі.1 липня 1569 року, не дивлячись на конфлікти і небажання шукати компроміси, була все ж таки підписана Люблянська Унія, згідно з якою Корона (Полдьша) й Велике князівство Литовське об’єднуються в одну державу – Річ посполиту. За умовами унії. Обрався спільний король, який одночасно проголошувався великим князем. Сейми могли бути тільки об’єднаними (польсько-литовськими). Спільною була грошова система, Польська та литовська шляхти могли володіти землями в обох частинах держави.Наслідки Люблянської унії біли негативними для України. Більшість земель відійшли до польші, за великим князівством литовським залишалось лише Берестейське воєводство та Пінщина. Деякі землі відійшли до Молдови. Угорщини, москви.Україна зазнала найбільших втрат від Любянської унії: національному життю і нац..традиціям було завдано тяжкого удару.

23. Зміст і значення Берестейської унії (1596 р.)У XVIст. католицька Церква підпорядкувала питання вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядається Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов’язковим твердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдиною істинними. Йшлося не про обї’днання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної. Страх перед вибухом народного гніву (через посилення кріпосного права та загострення соціальних конфліктів) був причиною стримання переходу верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді у Речі Посполитій було вирішено створити спеціально для українського народу уніатську Церкву – перехідну ланку до повного панування католицизму на українських землях, зберігаючи при тому обряди православ’я , церковнослав’янську ову і календар, визнаючи при цьому зверхність ватикану. Ініціатива укладення унії походила від православної сторони. В червні 1595 року за ініціативою єпископа Львовського Гедеона Балабана було вирішено підписати унію. Наприкінці 1595 її офіційно було признанано.Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, шляхта, що прийняла унію, одержувала право займати держ посади нарівні з католицькою шляхтою.Те, що розпочалося як намір здійснити об’єднання християнської пастви, закінчиося розколом: тепер існувало три церкви – католицька, уніатська і православна.Лише у зо-х роках 17 ст. з’явилися «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали існування православної церкви.

24. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.Наприкінці 12 ст. в степах Центральної Азії створено монголо-татарську державу, яка внаслідок багаторічних війн та походів перетворилася на могутню імперію „Золоту орду”. Восени 1240 р. вони завоювали Галицько-Волинську землю. Орда привнесла на Русь горе, кров та руйнування.Феодальна роздробленість та навали монголо-татар у 13 ст. призвели до занепаду Києва і переміщення укр. державності до Галицько-Волинського князівства, формою правління якого була феодальна монархія з сильною олігархічною верхівкою в особі боярства.Галицько-Волинський князь Данило отримав від татар підтвердження на князівство але одночасно став васалом Орди, взявши обов’язок сплачувати данину і надавати у розпорядження орди своє військо. Він намагався проводити політику економічної розбудови князівства та звільнення Русі від іга, прийняв королівську корону від Папи Римського для хрестового походу проти монголо-татар, але це не вдалося реалізувати.Державній устрій цього часу мав риси устрою Давньоруської держави з певними особливостями щодо функцій та повноважень державних органів. Так державне управління здійснювали Великий князь, боярська рада, князівські з’їзди, урядовці на центральному та місцевому рівні, водночас відмічалася значна роль бояр, з огляду на постійну необхідність військової та фінансової підтримки багатьох заходів (особливо військового характеру). Князь мав вищу законодавчу, адміністративну, судову, виконавчу владу, але вона не була абсолютна. Без згоди бояр не проводили жодну політичну акцію, вони фактично обмежували владу князя, а у часи занепаду навіть очолювали державу.Дії наступників Данила призвели до втрата політичної незалежності Галицько-Волинського князівства у першій полов. 14 ст., що пов’язане з 1. вассальною залежністю від ханів Золотої Орди та 2. суперечками між Великим князем і боярством. Цю ситуацію використали сусіди (Литва, Польща, Угорщина та Молдова), які захопили укр. землі.

25. Правова сутність “дворянської республіки” в Речі Посполитій.Велике значення у формуванні державної системи Речі Посполитої мали “Артикули” Генріха Валуа 1573 р. Ними проголошувалася дворянська республіка на чолі з королем. Короля обов’язково обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і був зобов’язаний вирішувати найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики лише з урахуванням думки сенату, а кожні два роки — скликати сейм. Відповідно до “Артикулів” у разі порушення королем прав і привілеїв шляхти вона мала право відмовитися від покори королю. Слід зазначити, що ефективність роботи сейму різко понизилася в середині XVII ст. після того, як була запроваджена практика прийняття рішень виключно консенсусом. Будь-який учасник міг скористатися правом “liberum veto” і заблокувати будь-яку постанову.
Центральне управління республікою здійснювали король і ряд посадових осіб. Так, маршалок коронний (або великий) відав королівським двором, канцлер — королівською канцелярією, коронний підскарбій — скарбницею Корони, коронний гетьман — військом Корони.Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право.

26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства Литовського.Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. — з державних намісників. При Великому князі діяла так звана “Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.
Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, підскарбій, гетьман та ін. З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.
Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину — так звану “поданщину” і брати участь у військових походах.
За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації. “Хоча довго , аж до II пол. XVI ст. не було вироблених докладних форм, ані репрезентації земель у центральних органах, ані форм місцевого самоуправління, і саме центральне самоуправління не мало характеру влади, вибраної членами федерації”.Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.
Пануючими верствами у Литовсько-Руській державі були: князі литовські, удільні українські князі, що мали родові земельні маєтки. Разом вони утворили аристократію і вважалися магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська.
Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності: розвозили пошту, несли “подорожну” повинність, “путну” службу. “Панцирні слуги” — найнижчий службовий стан. Вони повинні були самі служити у війську без власної дружини.

27. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.Вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а потім – Польсько-Литовської держави був досить значним. 1(1529р.), 2(1566р.) та 3(1588р.) Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейкої юридичної думки.Статути закріплювали повну дієздатність лише магнатів і шляхти. Залежні селяни могли вступати у правовідносини тільки з дозволу своїх феодалів. Холопи та челядь узагалі не були суб’єктами правовідносин. Литовські статути регулювали способи набуття земельної власності: в спадщину, внаслідок укладання цивільних договорів (купівля—продаж, дарування, міна тощо), за службу.Останній, 3 Статут був затверджений відповідно до процедур того часу спціальним актом короля Польші і Великого КЛ 28.01.1588р. Восени того ж року він набрав чинності. У вступі до статуту підкреслюється, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян.Два з половиною століття статут задовольняв судову практику на литовських. Українських, білоруських землях, відповідаючи тим самим вимогам епохи.Статут складався з 14 розділів, які нараховували 488 статей. До 1-го розділу увійшли норми, що стосуються основним положень, а також норми, що визначають покарання за державні злочини. 2й розділ охоплює норми, що регулюють виноння військового обов’язку шляхтою. 3й розділ – норми державного права. В інших розділах – норми цивільного, кримінального і процесуального права. Тобто 3й статут охоплював наступні галузі права: конституційне, цивільне, спадкове, кримінальне, шлюбні та сімейні відносини.У Новому Статуті 1588 р. мали чітку диференціацію стани, об’єкти і суб’єкти злочинів (на відміну від Старого 1529 р. Статуту, де зазначалося, що бідні й багаті за один і той самий злочин мають відповідати за одними і тими самими нормами). Запроваджувався державний розшук злочинців. Кримінальна відповідальність наставала з 16 років (у попередніх редакціях Статутів — з 14 років). Вводилося поняття недієздатної особи у зв’язку з психічним захворюванням.

28. Система управління і розвиток права в українських землях у складі Польщі у 14-І-й Пол. 16 ст.ст.В новій державі відбувалися зміни в адміністративному поділі території. Було створено шість воєводств — Руське, Белзьке, Київське, Чернігівське, Подільське, Брацлавське. Воєводства поділялися на повіти, кожен повіт — на волості. З місцевої шляхти король призначав воєвод, старост і каштелянів. У королівських землях створювалися староства. В українських землях існувала волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.
У системі управління особливе місце займали шляхетські сеймики, які збиралися у воєводствах і повітах. Це своєрідні установи дворянського самоуправління, які обмежували владу королівської адміністрації. В компетенцію сеймиків входили питання оподаткування, організації збройних сил у воєводствах. На сеймиках шляхта обирала також своїх представників до загальнонаціонального сейму і Люблінського трибуналу — вищої касаційної інстанції шляхетських судів.
Вальний сейм у відповідності до Люблінської унії 1569 р. став вищим законодавчим органом республіки. До його складу входили король, сенат і посольська ізба. Король головував на засіданнях сейму. До Сенату входили вищі посадові особи Речі Посполитої — сенатори. Вони не брали участі у голосуванні, а лише висловлювали свою думку з того чи того питання. Посольська ізба складалася з 170 депутатів-послів від земської шляхти і грала визначну роль в прийнятті сеймових рішень. Постанови Вального сейму називалися конституціями. Місцеве управління у Речі Посполитій зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органи. Справами волості займався королівський волосний староста. На селі всі питання вирішував сільський сход (збори), якому був підпорядкований сільський староста і сільський писар. На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав власник. Система управління в містах в цей період не змінилася. Більшість міст придбала магдебурзьке право.
Соціальна структура міст носила корпоративний характер. Ремісники і купці об’єднувалися за професійною ознакою в цехи і гільдії. Кожне з таких об’єднань очолювалося цеховим магістратом, який виконував судові функції з внутрішньоцехових спорів.
Зазнало розвитку й право в Речі Посполитій. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, що існувала на Заході.

+ см. № 27

29.Поширення Литовського права в українських землях в кінці XIV – першій половині XVI ст. Литовський статут 1566 року, його структура, сфера регулювання.Вплив українського права на законодавчу систему спочатку Литовсько-Руської, а потім – Польсько-Литовської держави був досить значним. 1(1529р.), 2(1566р.) та 3(1588р.) Статути за правом вважаються видатними пам’ятками права литовського, руського українського та білоруського народів. Рівень законодавчої техніки, прогресивні сутність та зміст вивели ці законодавчі акти на передові позиції європейкої юридичної думки.Статути закріплювали повну дієздатність лише магнатів і шляхти. Залежні селяни могли вступати у правовідносини тільки з дозволу своїх феодалів. Холопи та челядь узагалі не були суб’єктами правовідносин.
Литовські статути регулювали способи набуття земельної власності: в спадщину, внаслідок укладання цивільних договорів (купівля—продаж, дарування, міна тощо), за службу.
Шляхта дістала право на розпорядження землею. В спадкових відносинах успадковування за законом визначало черги спадкоємців. Так, спадкоємцями першої черги були діти, подружжя. Доньки одержували тільки чверть майна у вигляді приданого. Статут 1566 року закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565 року. Цей статут поділяється на 14 розділів і 367 артикулів. Розділ 1,2 та 3 мають норми державного права. Розділ 4 присвячений судоустрою,, з 5-го по 10й – приватному праву, з 11по 14 – кримінальне та процесуальне право.

30. Адміністративний устрій і управління в українських землях у складі Речі Посполитої.Центральне управління здійснювалось королем і рядом посадових осіб. Королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією – канцлер, скарбницею Корони – коронний підскарбій, військом Корони – коронний гетьман.Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-теріторіального поділу Речі Посполитої. Після Люблінської унії українські землі остаточно остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (Кам’янецький, Червоногородський і Летичивський повіти), Брацлавського (Брацлавський і Вінницький повіти), Київське (Київський, Овруцький і Житомирський повіти).У 1635 році було утворене Ченігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.Основні адміністративні воєводства у Речі посполитій були воєводства, повіти, землі і староства.У деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складалися в повіт.У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив мали шляхетські сеймики в земствах і повітах.До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органни. Справами волості відав королівський волосний староста, а сельськими – сельський сход, якому був підпорядкований сільський староста.

31. Державний устрій Великого князівства Литовського.Процес еволюції державного ладу у Великому князівстві Литовському дослідники умовно поділяють на три етапи:Перший охоплює період з XIII ст. до кінця XIV ст. У цю епоху верховна влада перебувала в руках усього князівського роду. Вирішення найважливіших питань внутрішнього та зовнішнього життя країни відбувалося на засіданнях сеймів — князівських з’їздах, які в Литві отримали назву “старі думи”.У цей період Великому князю належала законодавча влада лише в одному воєводстві — власній вотчині, Віденському князівстві. В інших землях законодавча і виконавча влада належала членам “старих дум” — удільним князям;На другому етапі (XV ст.) влада Великого князя посилюється, до нього переходять законодавчі функції. Він ліквідує удільні князівства та замінює місцевих князів намісниками. Виконувати державні функції з 1413 року йому допомагає державна рада(пани-рада)Кінець XV — поч. XVI ст. — до Люблінської унії 1569 року — охоплює третій період еволюції державних органів. Привілеєм 1492 року легалізується становище пани-ради і вона стає органом законодавчої влади.У середині XV ст. у Литві з’являється шляхетський вальний сейм.До складу сейму входили представники центральних та місцевих органів влади, князі. Сейм у Литві — орган станово-представницької монархії. Починаючи з 1507 року, до його складу обираються лише представники шляхетського стану. Саме з цього часу посада Великого князя стає формально виборною.Сейм скликався з ініціативи князя і складався із двох палат — панів-радних і шляхетства. Засідання проводилися окремо по палатах, проте присутність князя під час голосування панів-радних була обов’язковою. Остаточне рішення ухвалювалося на спільному засіданні обох палат. Постанови приймалися одностайно. Консенсус досягався різними методами, у тому числі й шантажем, погрозами застосування фізичної сили. Рішення сейму набирало законної сили з моменту його підписання Великим князем Литовським.

32.Джерела права Великого князівства Литовського.До найважливіших литовсько-руських пам’яток можна віднести звичаєве право, “Руську правду”, а також привілеї (приватні закони) литовських князів. Останні поділялися на дві категорії — загальноземські та обласні:- загальноземські привілеї( надання певних пільг окремим фізичним особам, суспільним станам, містам, церквам, монастирям). Найвідомішими серед цієї групи джерел є:а) Шляхетський привілей Ягайла 1387року — забороняв католикам одружуватися на православних, доки останні не перейдуть у лоно римської церкви;б) Городельським привілеєм 1413 року ще більше звужувалися права православних, їм заборонялося займати вищі посади в державі, брати участь у засіданнях пани-ради, шляхетських з’їздах чи сеймиках;в) Гродненський 1432 року та Трокський привілей 1434року, змістом яких стало повернення політичних та майнових прав українській та білоруській аристократії в разі прийняття ними католицизму.г) Віленський привілей 1457року урівнював литовську, в тому числі й українську шляхту, у правах із польською.У другій половині XV ст. з’явилися збірники законів, які інколи називають кодексами. Першою спробою кодифікації литовсько-руського права став Судебник Казимира IV Ягеллончика. У ньому знайшли відображення ряд норм, очевидно, запозичених з “Руської Правди”.Своєрідним джерелом права є Литовська метрика — документи і матеріали князівської канцелярії, перші згадки про яку відносять до другої половини XIV ст. В ній міститься низка законодавчих актів, судових вироків, декретів, що вносилися сюди за рішенням князя та панів радних.Найвизначнішою пам’яткою права означеного періоду, безумовно, є Литовський статут у трьох редакціях 1529, 1568, 1588 років. Якщо перша редакція 1529 року захищала права земельної аристократії і селян, то друга — розширяла шляхетські вольності, одночасно обмежуючи права селянської верстви. Апогеєм розширення шляхетських прав стала третя редакція Литовського статуту. Вона заклала підвалини процесу закріпачення широких верств селянства.

33.Державний лад Речі Посполитої.У 1569 р. згідно Люблінської Унії створено Річ Посполиту. форма правління – станово-представницька монархія по типу „дворянської республіки”, форма устрою – складна, федерація Польщі та Литви, політичний режим -авторитарнийВідповідно до „Артикул” Генріха Валуа 1573р. Король мав вищу, але обмежену законодавчу, судову, виконавчу владу. Його обирали, скасовано принцип успадкування.Існували представницькі органи: центральні - Великий вальний сейм (сенат, посольська ізба), та на місцях - шляхетські сеймики, які обмежували відповідно владу короля та королівської адміністраціїКороль мав кожні два роки скликати сейм і всі найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики приймати з урахуванням думки сенату.Устрій великих міст переважно організовувався за Магдебурзьким правом (за спец. привілеями). Інші міста підлягали владі урядовців чи феодалів. Ремісники об’єднувалися за професійною ознакою в цехи і гільдії.Суспільний лад: визначався землеволодінням та душе володінням за службу (державну і військову), був феодальним: панівна верхівка (Король, магнати, шляхта, верхівка духовенства) міське населення „міщани” (міський патриціат, купецтво, лихварі, урядовці, бюргери-ремісники, плебес-різноробочі, іноземці), козацтво, селяни (вільні –„похожі” селяни, напіввільні –боржники, невільники-„непохожі” селяни- ставали кріпаками)

34. Аграрне законодавство у Великому князівстві Литовському. Право володіння землею грунтувалося на «пожалуванні» господаря, яке підтверджувалося грамотою або давністю часу. Кожне земельне володіння мало відповідати тому, що про нього записано у грамоті господаря. Уряд Великого князівства Литовського суворо пильнував за цим. Під час аграрної реформи Сигізмунда Августа здійснювалася перевірка прав на володіння землею. Правовий режим земельних володінь був різноманітним. Розрізнялися, зокрема, королівські, великокнязівські, магнатські, шляхетські і церковні землі. Крім того, залежно від способу придбання маєтки поділялися на декілька категорій: «отчини», або «дідини», тобто одержані у спадщину родові володіння; вислужені, або одержані в користування («держання») на визначений час, наприклад «до живота», «до волі панської»; одержані внаслідок купівлі-продажу довічно («куплені»).Шляхетська земельна власність усіх видів — родова, вислужена або куплена — вважалася недоторканною. У випадку, коли держатель землі не мав належних документів на право володіння нею, ця земля відписувалася господарю. Але цілком зрозуміло, що за період від аграрної реформи до прийняття І Литовського статуту з'явилися землевласники, право володіння землею у яких базувалося тільки на давності часу. Статут 1529 р. гарантував шляхті недоторканність таких володінь, остаточно визнавши строк давності 10 років. Після 10-ти років будь-які позови визнавалися недійсними і нерухоме майно залишалося у тієї особи, яка володіла землею протягом зазначеного часу.Певного поширення на початку XV ст. набуло так зване заставне землеволодіння. Воно означало, що землі передавалися кредитору як забезпечення боргу. Литовський статут 1529 р. зобов'язував кожного землевласника відбувати військову повинність відповідно до земського рішення.

35. Суди і процес в Речі Посполитій.У середині 16 ст. було проведено велику судову реформу, згідно з якою запроваджено складну систему, яка ґрунтувалася на становому принципі побудови суспільства і була залежна від адміністративної влади: розділяють суди на: 1. Державні 1.королівські та сеймові суди -судили магнатів та велике панство, а також створені в в повітах: 2.земські суди - збиралися на сесії тричі на рік, розглядали кримінальні й цивільні справи шляхти. Апеляційною інстанцією для них були Коронний або Литовський трибунали. Посадові особи – суддя, підсудок і писар обиралися шляхетськими сеймиками; 3.гродські (міські, замкові) суди – судили найтяжчі кримінальні справи шляхти і простих громадян, суді-воєводи і старости, засідання щомісячно перші два тижні, виконували вироки 4.підкоморські суди – для розгляду земельних спорів, справи розглядалися одноособово підкоморієм;2. станові 5. вотчинні (доменіальні) -панські суди – для розгляду справ кріпосних селян та інших залежних станів 6.суди власників, для розгляду справ на землях окремих власників 7.міські (або лавничі) суди війта та 12 лавників 8.магістратські та ратушні для розгляду справ у містах) 9.церковні суди для духовенства та християн щодо справ проти віри та церкви, розділялися на –духовні, -доменіальні, -монастирські 10.козацькі суди (з 1582 р.)3. спеціальні та корпоративні (=суди окремих національних громад, =цехові суди, =ярмаркові, митні суди) Судочинство було відкритим, звинувачуваний мав право на захист. Доказами були показання свідків, речовий доказ, присяга, зізнання (для чого використовували катування). У земських судах судовий процес мав обвинувально-змагальний характер, були професійні адвокати У гродських судах застосовувалися елементи інквізиційного характеру

36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)Запорізька Січ – унікальне військово-територіальне утворення зі своїми правилами співжиття, яке стало основою відродження укр. державності в середині 17 ст. – створилося шляхом об’єднання на о. Мала Хортиця груп козаків, невдоволених суспільно-політичним ладом в товариство – кіш.Запорозьке товариство мало 2 поділи: військовий – 38 куренів та територіальний -8 паланок – своєрідних округів, або районів, на території яких були розкидані укріплені поселення. Крім того військо поділялось на січовиків (нежонатих) та волосних козаків, які селилися з сім’ями по навколишніх селах.Гетьман (кошовий отаман) мав військову, адміністративну, судову та духовну владу, під час війни – диктаторські повноваження. Не мав особливих привілеїв. Був обмежений звітом (щороку на Раді), часом (обирали лише на рік) та радою (могла усунути в любий момент)Загальна, або військова Рада – загальні збори козацтва, мала верховну владу, збиралася двічі на рік (Різдво та Покрову) чи за потреби для розгляду найважливіших питаньВійськова старшина – мала виконавчу владу (кошовий отаман, військові суддя, писар, осавул, курінні отамани). Під час війни очолювала військо (і свої функції передавала наказній старшині), під час миру – адміністративні та судові справи.Військові служителі –чиновники (тлумач, канцелярист, пушкар, похідні та паланкові керівники-полковники, писаної, осавули) підпорядковані старшиніПравова система козацьке звичаєве правоСудочинство публічне з урахуванням громадської думки Суди: =кошового отамана, =військової ради, =курінних отаманів, =паланкових полковників

37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.Спочатку соціальний статус козака не визначався походженням, багатством чи віком, а лише давністю перебування на Січі. Потім його статус змінивсяКозацтво залишалося окремим станом суспільства. Згідно Зборівського договору 1649 р. до реєстру було занесено 40 тис. козаків, яким повернуто попередні привілеїПісля визвольної боротьби все козацтво вважалося реєстровим, звільнялося від податків, за службу отримувало земельні наділи. Але козацтво не було однорідним, до нього входили як заможні так і рядові козаки.До панівної верстви увійшла козацька верхівка (бунчукове, військове та значкове товариства). Вони мала привілеї та вольності, отримані від гетьманської влади, звільнення від мита та податків, виключне право на промисли та торгівлю, були землевласниками (набували землю як плату за службу чи шляхом захоплення).Зростання впливу козацької верхівки усунуло від участі простих козаків від участі у радах, від обрання старшин тощо.У 18 ст. стан простих козаків погіршився. Участь у військових походах власним коштом була обтяжливою, та не давала можливості займатися власним господарством. Вони ставали залежними від старшиниУ 1735 р. за указом царського уряду вони були поділені на виборних (заможних, боєздатних, приймали участь у походах), підпомічників (бідних для купівлі військового спорядження, працювали в господарстві заможних, на них покладалися повинності, що й на селян у двічі менші за обсягом) та підсудків (безземельних казаків, жили і працювали у заможних і під помічників, мали право пересуватися у пошуку вільних умов життя)Поступово козацтво занепадало, вони бідніли і досягали рівня селян.

38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору “Березневі статті”1654 р.Березне́ві статті́ 1654 року - угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я.Складне політ. та економ. становище гетьманської держави, загроза відновлення польського панування призвели до пошуку можливості переходу під опіку Московської держави. У 1653 р. прийнято рішення Земського собору Московської держави про взяття під опіку Війська Запорізького. У січні 1654 р. в Переяславові ухвалено рішення Загальновійськової Генеральної ради про перехід під протекторат Москви на правах автономії. Умови такої автономії визначені Березневими статтями. Договір передбачав, що: =Україна вступила під протекторат Москви на правах автономії, статус якої визначала Москва.=Гетьман залишався главою України, вибирався козаками, але мав присягнути на вірність цареві =На Україні зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти. =Встановлювався козацький реєстр у розмірі 60 тис. осіб =Зовнішні відносини мали погоджуватися з Москвою. заборонялися стосунки з Річчю Посполитою та Туреччиною, Москва мала захищати Україну від зовнішньої загрози. За це Україна мала сплачувати данину Москві.З огляду на відсутність оригіналів укладених документів не існує їх однозначної оцінки. З правової точки зору об’єднання, визначне Березневими статтями називають: 1. персональною унією, 2.реальною унією 3. васалітет 4.протекторат 5.псевдопротекторат 5.військовий союзКрім того і Україна і Росія вкладали в неї різний зміст. Україна сприймала її як вимушений військовий союз. З цієї точки зору вона відповідала інтересам України. Росія з самого початку намагалася включити України до складу Росії.Внесенням подальших суттєвих змін до цих угод Москва ліквідувала укр.державність

39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей війську Запорозькому” 1654 року.Складне політ. та економ. становище гетьманської держави, загроза відновлення польського панування призвели до пошуку можливості переходу під опіку Московської держави. У 1653 р. прийнято рішення Земського собору Московської держави про взяття під опіку Війська Запорізького. У січні 1654 р. в Переяславові ухвалено рішення Загальновійськової Генеральної ради про перехід під протекторат Москви на правах автономії. Умови такої автономії визначені Березневими статтями.Березневі статті це статті та царські жалувані грамоти, якими обмінялися російська та українська сторона під час укладення договору (11 статей „Березневі чи Московські статті 1654” та 3 царських жалувані грамоти: війську Запорозькому, козацькій старшині, та про передачу Гетьману Чигиринського староства).“Привілей війську Запорозькому” були додатком до основного договору та визначали привілеї, які надавалися козакам, зокрема , що Гетьман залишався главою України, вибирався козаками, але мав присягнути на вірність цареві =На Україні зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти. =Встановлювався козацький реєстр у розмірі 60 тис. осіб. За це Україна мала сплачувати данину Москві.Україна і Росія вкладали в угоди різний зміст. Україна сприймала її як вимушений військовий союз. З цієї точки зору вона відповідала інтересам України. Росія з самого початку намагалася включити України до складу Росії.Внесенням подальших суттєвих змін до цих угод Москва ліквідувала укр.державність 40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей шляхті” 1654 року.

40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей шляхті” 1654 року.Складне політ. та економ. становище гетьманської держави, загроза відновлення польського панування призвели до пошуку можливості переходу під опіку Московської держави. У 1653 р. прийнято рішення Земського собору Московської держави про взяття під опіку Війська Запорізького. У січні 1654 р. в Переяславові ухвалено рішення Загальновійськової Генеральної ради про перехід під протекторат Москви на правах автономії. Умови такої автономії визначені Березневими статтями.
Березневі статті це статті та царські жалувані грамоти, якими обмінялися російська та українська сторона під час укладення договору (11 статей „Березневі чи Московські статті 1654” та 3 царських жалувані грамоти: війську Запорозькому, козацькій старшині, та про передачу Гетьману Чигиринського староства).
Договір передбачав, що: =Україна вступила під протекторат Москви на правах автономії, статус якої визначала Москва.=Гетьман залишався главою України, вибирався козаками, але мав присягнути на вірність цареві =На Україні зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти.
“Привілей шляхті” визначали були додатком до основного договору та визначали привілеї, які надавалися шляхті, зокрема дозволяли залишали наявні вільності, права і привілеї, вірно служити, вільно жити, вибирати старших з поміж себе до судових органів, вільно володіти власними маєтками тощо.
Україна і Росія вкладали в угоди різний зміст. Україна сприймала її як вимушений військовий союз. З цієї точки зору вона відповідала інтересам України. Росія з самого початку намагалася включити України до складу Росії.
Внесенням подальших суттєвих змін до цих угод Москва ліквідувала укр.державність

41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.).Конституцію П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та Москви. Конституція передбачала:розподіл державної влади на законодавчу (Виборна Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман обмежений законом, генеральна старшина ) і судову гілки влади.створення козацького парламенту (Ради), який мав скликатися 3 рази на рік на Різдво, на Великдень. На Покрову, до його складу мали входити генеральна старшина, представники від Запорізької Січі та по одному представнику досвідчених ветеранів від полків, всі мали складати публічну присягу на вірність батьківщині та поважати один одногоспільний розгляд законодавчою та виконавчою владою найважливіших питань країни, необхідне попереднє схвалення рішення Радою та згода Гетьмана.Наявність козацького парламенту обмежувала владу Гетьмана, що робило Україну конституційною державою. Гетьман мав звітувати Раді про свою діяльністьКонституція затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

42. Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.Обмеження автономії України посилювалося створенням російським урядом і діяльністю Спеціальних органів для управління гетьманщиноюУ 1663-1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один з відділів державного органу Російського царства – Посольського приказу для відання укр.. справами. Через малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з укр.. керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні.Діяли в Україні також колегії іноземних справ з метою включення якомога більшої кількості укрю земель до складу рос. ІмперіїПрямим порушенням автономних прав України було створення Малоросійської колегії.Перша Малоросійська колегія (1722-1727) діяла у складі президента, 6 членів присутності, прокурора, канцеляристів. Всі члени призначалися імператором чи Сенатом з числа рос. офіцерів і цивільних службовців. Перебувала у Глухові. У цивільних справах підлягала Сенатові, у військових – головнокомандуючому рос. Військами в Україні. Після смерті Петра 1 припинила діяльність.Друга Малоросійська колегія (1764-1786) вищий виконавчо-розпорядчий орган влади створений в системі малоросійського губернатора після ліквідації гетьманства. Перебувала у Глухові. До складу входили 4 укр. урядовці, 4 українці з числа генеральної старшини. Президентом був одночасно генерал-губернатором України, головнокомандуючий збройними силами П. Румянцев. Діяльність колегії була спрямована на остаточну ліквідацію залишків політичної автономії України

43. Правовий статус Запорізької Січі в другій половині XVII ст.„Козак” – охоронець, конвоїр, здатен до завоювання, що захищали кордони та будували містечка „січі”. Соціальний статус козака не визначався походженням, багатством чи віком, а лише давністю перебування на Січі. Запорізька Січ – унікальне військово-територіальне утворення зі своїми правилами співжиття, яке стало основою відродження укр. державності в середині 17 ст. – створилося шляхом об’єднання на о. Мала Хортиця груп козаків, невдоволених суспільно-політичним ладом в товариство – кіш.З 1572 р. польські королі робили спроби залучити запорожців до охорони південних кордонів держави. Для цього складали реєстрові списки, за якими залучали козаків на королівську службу, надавали їм пільги: звільнення від податків, виведення з під юрисдикції польського панства, права на купівлю-продаж землі, торгівлю, промисел, забезпечення зброєю і одягом. Але складання реєстрів не зупинило національно-визвольний рух.Існували різні правові акти Речі Посполитої щодо статусу козаків (універсали, угоди, „Пункти заспокоєння руського народу 1632 р.).Під час селянського повстання 1637-1638 рр. і його підтримки козаками польський Уряд намагався встановити контроль над Січчю і ухвалив постанову: 1638 р. „Ординація війська Запорізького, що перебуває на службі Речі Посполитої”, в якій передбачено: =знищення права реєстровців на „вічні часи” (на обрання старшин та на козацьке судочинство - сейм обирав комісара, який мав військову і судову владу над козаками) =заборона еміграції на Січ (два полки козаків мали постійно бути на Запоріжжі, щоб не пускати втікачів) =вставлення реєстру 6 тис. осіб, всі інші мали повертатися в панське підданство = надання посад полковників і осавулів тільки шляхтичам =створення при комісарі особливого загону для попередження свавілля козаків. Таким чином, Укр.козацтво розділили на запорозьке, реєстрове (не мали чіткого і нормативного забезпечення статусу) і козацтво прикордонних міст, (взагалі не мало правового статусу). Непослідовна політика польського уряду щодо реєстру негативно позначалася на правовому становищі рядових козаків, яких в будь-який час могли розігнати.

44. Договори (статті) гетьманів України з московським царем як кроки на шляху обмеження автономії України в другій половині XVII – XVIII ст. За Березневими статтями 1654 р. Україна увійшла до Москви на правах автономії (Гетьман- виборний глава України, мав присягнути на вірність цареві = зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти. =встановлювався козацький реєстр у розмірі 60 тис. осіб =зовнішні відносини мали погоджуватися з Москвою. Москва мала захищати Україну від зовнішньої загрози. За це Україна мала сплачувати данину Москві.В подальшому кожен новий гетьман підписував з Росією „статті” – договір, в яких все більше і більше обмежувалися права автономії України, зокрема:1. обмежено право гетьмана на ведення зовнішніх зносин: заборона без дозволу царя приймати послів, брати участь у військових походах Переяслівські статті 1659 р.Б.Хмельницький, заборонено безпосередні зв’язки з іноземними державами Глухівські статті 1669 р.І.Монгогрішний2. Україна проголошена частиною Московської держави, вибори гетьмана стають в залежність від царя Конотопські статті, 1674, І.Самойлович, „Коломацькі статті” І.Мазепа , 16873. . влада гетьмана обмежена царським резидентом –встановлено рос. контроль за збиранням податків та витратами на утримання козацького війська „Решетилівські статті”, І.Скоропадський 1709 р.4. козацьке військо обмежено 3 полками, генеральну старшину і полковників затверджував цар, генеральний суд складався з 3 укр. та 3 росіян під головуванням гетьмана „Рішительні пункти” 1728 р. Д.АпостолЗ 1734 по 1750 р. було встановлено правління гетьманського уряду (складався порівну з російських офіцерів та козацької старшини)У 1764 Указом Катерини II гетьманство було повністю ліквідовано.Для управління Україною створено Малоросійську колегію.

45. Гарантії прав різних верств населення в нормах Конституції Пилипа Орлика (1710р.)Конституцію П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та МосквиКонституція Передбачала соціальне забезпечення убогих, удовиць, сиріт.Приділяла увагу становищу міщан, посполитих та козаків - ''людей убогих'', точно визначала різного роду податки та звільнення від них. Закликала дбати проте, щоб на простий народ не накладали надмірного тягарів, утисків, вимог. Вдови козаків, діти сироти, господарства тих, хто перебуває на війні не мали притягатися до повинностей і податків.Необмежена влада не має порушувати права ченців, священиків, бездітних удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. Не пригноблювати підданих людей, не відбирати у них землю та майно. Передбачала надання відпусток козакамКонституція була затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.Процесуальне право розвивалося. Процес носив змагальний характер. Застосування розшукового (слідчого, інквізиційного) розширилося. Сторонами були позивач і відповідач. Представником позивача був прокуратор (адвокат, повірений). Згідно судової реформи адвокати призначалися для захисту інтересів козаків і селян, а з 1767 р. введені до гродських і земських судів.Всі справи розглядалися єдиним процесуальним порядком, без поділу на цивільний і кримінальний. Позивач подавав позовну заяву, міг робити попереднє слідство. Існувала досудова примирна процедура. Кримінальні справи порушувалися держ.органами чи зацікавл.особами. Суддя проводив попереднє слідство, розшук або обшук. По закінченню ухвалювався декрет, потім вирок. Рішення виконували суди чи місцеві уряди.У 2 половині 17-18 ст. в системі судів в Лівобережній Україні існували Генеральний суд, полкові, сотенні, громадські (сільські) суди, церковні, цехові, мирові, третейські та ярмаркові суди. У 1760-1763 рр. було проведено судову реформу внаслідок якої: = територія Лівобережжя зподілялася на 20 повітів. У кожному повіті були окрема суди: =для розгляду цивільних справ – земські суди (до 1831), склад-суддя, писар, підсудок (обирали з представників козацької старшини, які давали присягу вступаючи на посаду), компетенція-спадкові справи, майнові суперечки. =для земельних справ – підкоморні (до 1840 р.), склад- підкоморний, комірник, компетенція-земельні справи. =для кримінальних справ – гродські суди (в кожному полковому місті до 1782 р.) склад-полковник, міський суддя, представник полкової старшини, писар, компетенція- кримінальні справи =найвищою судовою інстанцією був Генеральний суд склад-два генеральні судді і 10 виборних депутатів від полків. Суд користувався нормами козацького звичаєвого права. У 1780 р. запроваджено загальноросійський судовий устрій, скасовано Генеральний суд, в губерніях створено повітові суди (замість громадських). на Правобережжі = діяла польсько-шляхетська судова система, що складалася з земських, гродських, підкоморних судів. Коронний трибунал був найвищою судовою інстанцією (з 1764 р. Люблінський трибунал). У містах з магдебурзьким правом магістратські (лавні) суди, в селах громадські та вотчинні суди

48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст.

В становищі селян відбуваються зміни. Якщо після 1654 р. становище селян та козаків було майже однаковим, їм дозволявся перехід з одного стану в інший, то поступово селяни закріплюються за землею та виконують повинності на користь власника.

Гетьманськими універсалами козацькій старшині, монастирям надавалися земельні володіння разом з селянами. Універсали підтверджувалися царською адміністрацією, селяни мали віддавати чи частину врожаю, чи сплачувати податки „чинш” за користування землею.

У 1701 р. Мазепа видав універсал, яким поряд з існуючим порядком вводилася панщина.

Селяни для утримання війська мали також сплачувати податок на користь державі „стацію” чи грошима чи в натуральній формі. Не встановлювалася конкретна одиниця оподаткування.

Окремо сплачувався податок на утримання гетьманської адміністрації – „по казенщина” Це встановлене мито на виробництво та продаж горілки. Продаж тютюну, дьогтю тощо.

У 2 полов. 17 ст. тенденція Росії до покріпачення селян поширилася на Україну.

З 1721 р. згідно універсалу гетьмана Скоропадського (підтвердженому царським Указом у 1763 р.) заборонялися переходи селян, фактично затверджувалося кріпацтво.

Згідно Указу Катерини II 3 травня 1783 р. запроваджувалося повне кріпацтво селян на місцях, де вони значилися під час перепису на Україні.

49. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини.Національно-визвольна боротьба під проводом Б.Хмельницького завершилася створенням Української національної держави (Гетьманщини).Це закріплено у Зборівському договорі 1649 р., в якому Уряд Речі Посполитої вперше в міжнародно-правових відносинах визнає:Гетьманську державу, на чітко окресленій території (в межах трьох воєводств Київського, Чернігівського, Брацлавського),встановлення козацької адміністрації,визначення реєстру 40 тис. козаків та підтвердження попередніх привілеїв,можливість призначення православних на посади.Незважаючи на скорочення домовленостей згідно Білоцерківського договору 1651 р, подальші перемоги козаків відновили умови Зборівського договору .Політичне та економічне становище того часу було складним (воєнні дії та мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішнього світу, татарська навала, загроза відновлення польського панування, зрідження союзниками), що призвело до рішення про перехід під опіку Московської держави.Цар Московської держави на Переяславській Раді 1654 р. визнає Гетьманську державу, яка вступає під протекторат Московії на правах автономії. Березневі статті визначали умови такої автономії.Запорізька січ після 1654 р. зберегла самоврядування на основі колишніх традицій суспільно-політичного ладу. За умовами Андрусівського пермир”я (1667 р.) перебувала під спільним російсько-польським контролем, а після укладення у 1686 р. „Вічного миру” відійшла до Москви. Продовжувала напади на татар і турків, а також відігравати роль опозиційного центру. Царський Уряд спочатку мирився з існуванням січі, але це не вписувалося в систему самодержавства і у 1775 р. Катерина II підписала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі.

50. Зміна принципів, форм і методів управління в українських землях у складі Росії в другій половині XVII – XVIII ст.Внаслідок андрусівської Угоди 1667 р. Україна розподілялася на Лівобережну. Правобережну та Запорізьку Січ, кожні із своїм правовим статусом.З 1662 р. Україна мала одночасно двох гетьманів правобережного та лівобережного, яких вибирала Генеральна рада на не встановлений термін. Інколи, за відсутності законно вибраних, їх призначали. Влада гетьмана не поширювалася на Запорізьку Січ, яка підлягала царській адміністрації.Центральними органами управління були Генеральна Рада (вищий представницький орган, але існувала швидше як традиція) та Старшинська рада за відсутності гетьмана була вищим органом управління. Виконувала судові функції (у 4 виглядах: 1. рада гетьмана з колегією старшини, 2. збори старшини 3. збори старшини за участю полковників 4. з’їзди старшин за участю всіх козаків крім рядових).З’їзди колегії старшини щодня. Зїзди старшин –на Різдво та Великдень.Вищий військово-адміністративний орган виконавчої влади - Генеральна військова канцелярія, очолював генеральний писар, складалася з колегіальної канцелярії (складалася з генеральної старшини, які очолювали окремі галузі управління – обозний, суддя, підскарбій, писар) та розпорядчої канцелярії (українські та російські чиновники)У 1720 р. Петро 1 вилучив з її відання фінансові та судові справи.У 1722 р. підпорядкував її Малоросійській колегіїНа місцях залишався полковий устрій: полкові та сотенні Уряди, полкові та сотенні канцелярії. Військово-адміністративними одиницями булки полки та сотні.У 1775 р. відповідно до „Учреждениях про губернии” Лівобережна та Слобідська Україна були поділені на намісництва на чолі з намісником. Які виконували адміністративно-поліцейські функції (губернатора, віце-губернаторів і 2 радників)Контроль за Січчю здійснював київський генрал-губернатор.

51. Набуття українськими землями рис суверенної держави внаслідок Визвольної війни 1648-1654 р.р.Посилення соціального, національного та релігійного тягаря на укр. землях призвело до національно-визвольної боротьби під проводом Б.Хмельницького, яка завершилася створенням Української національної держави (Гетьманщини).Незважаючи на перемоги під Жовтими водами та Корсунем, зрада кримськотатарського війська під Зборовом не дали визволити Україну з під влади Польщі. Але, у Зборівському договорі 1649 р. Уряд Речі Посполитої Уряд Речі Посполитої вперше в міжнародно-правових відносинах визнаєГетьманську державу, на чітко окресленій території (в межах трьох воєводств Київського, Чернігівського, Брацлавського),встановлення казацької адміністрації,визначення реєстру 40 тис. козаків та підтвердження попередніх привілеїв, можливість призначення православних на посадиПісля Зборівського договору можна констатувати набуття українськими землями рис суверенної держави з огляду на ознаки держави, а саме наявність:власної території (що поділялася на полки і сотні),незалежної виборної публічної влади (генрального, полкового і сотенного урядів, які крім іншого забезпечували підтримання громадського порядку),колективних органів (військові ради), фінансової системи (доходи з промислів, меду, горілки, пива), податкової системи (податки збиралися з селян і міських жителів, козаки від сплати звільнялися, встановлювалося мито на імпорт),судочинства, державної мови–української,міжнародних зв’язків

52. Система управління в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.).Після Зборівського договору 1649 р., в якому Уряд Речі Посполитої визнав Гетьманську державу частково змінюється система її управління.На початку Визвольної війни вищим органом влади формально була Генральна військова рада, але реально з 1649 р. скликається рідко, натомість зростає значення старшинських рад, рішення яких були обов'язковими для Гетьмана.Система управління „полково-сотенна” складалася з 3 ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.Гетьман -глава держави, вищий суддя, верховний головнокомандуючий, законодавець (видавав універсали), його вибирала Рада.Генеральний уряд - центральний постійно діючий виконавчий та судовий орган управління. Складався з Гетьмана та генеральної старшини (виконували функції міністрів, керували окремими галузями управління - генеральні писар, обозний, осавул, хорунжий, бунчужний, суддя.). Однак при Б.Хмельницькому Генеральний уряд не став самостійним органом)Полкові уряди – місцеві органи виконавчої влади, здійснювали управління полками, що об’єднували козаків певної території та становили військові одиниці. Кількість полків в різні періоди була різною, найбільша 36. Складалися з полковника та полкової ради, що обирала полкову старшину (обозного, писаря, суддю, осавула, хорунжого)Сотенні уряди – органи виконавчої влади на території сотні. Їх кількість в кожному полку була різна. Складалися з сотника, сотенної старшини (писаря, осавула, хорунжого) і канцелярії.В адміністративному відношення Гетьманщина поділялася на полки, полки на сотні з селами та містечками, сотні на курені (по 20-30 козаків)Гетьманщина як держава мала суверенний характер, власну фінансову та податкову політику, державну мову – українську.

53. Суди і процес в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.)Систему судових органів очолював Гетьман, якому належала вища судова влада, з 17 ст. був вищою апеляційною інстанцією. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада.Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядав кримінальні й цивільні справи козаків за звичаєвим правом. Найбільш складні передавав гетьману або старшинській раді. Військовий осавул виконував функції слідчого та стежив за виконанням судових рішень. Виконували судові функції курінні та паланкові отамани. На Запоріжжі діяв принцип: "де три козаки — два третього судять".В роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органи від адміністративних: створені генеральний (суд 1-ї інстанції для особливо важливих справ та апеляційний для полкових і сотенних судів, входили генеральні суддя та старшина), полковий та сотенний суди. Вироки з найважливіших справ затверджувалися гетьманом. Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію як на справи козацтва, так і населення, що проживало на їхній території, фактично замінили Бродські суди. Але провести повний розподіл не вдалося. Органи управління продовжували виконувати судові функції.Існували шляхетські суди, які поступово занепали. Зберігли компетенцію суди в містах із магдебурзьким правом, створено окремі суди для іноземців. Суди монастирів та церкви розглядали лише внутрішні справи духовенства. Продовжували діяти цехові та ярмаркові цехи.Процесуальне право. Судовий процес був усним та змагальним процес, мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення. В тяжких злочинах слідство і суд були обов'язковими. Було право на адвокатів. Докази підрозділялися на досконалі (показання свідків, піймання на гарячому) та недосконалі. (присяга, клятва) У другій пол. 16 ст. у кримінальних справах вводиться попереднє слідство. Судові засідання були публічними.

54. Розвиток права в Українській Козацько-Гетьманській державі (1648-1654 р.р.)У праві скасовано ті норми, які закріплювали панування польських магнатів. Інші джерела права, що діяли до 1648 р. продовжували діяти, так як їх норми відповідали вимогам феодального суспільства того часу: 1.Литовські Статути, 2.збірники магдебурзького права, 3.окремі князівські грамоти тощо.Продовжувало діяти 4.канонічне право. Правовим збірником православних норм був грецький Номоканон, католицьких — Звід канонічного права 1532 року.Основним було 5. козацьке звичаєве право, яке називали народною конституцією (складалося з тих норм, що виникли в Січі, а також нормативних актів гетьманської влади, судової практики),Виникають нові джерела як результат державотворення . 6.гетьманські універсали (статті, ордери, інструкції, листи Б.Хмельницького)- розпорядчі акти вищої влади, які носили загальнообов'язковий характер для всього населення України (регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки).Джерелами були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманом, головним чином з сусідніми державами.Право регулює широке коло відносин. В цивільному праві: новий стан умовної земельної власності (рангові маєтки та ранкгові землі, що надавалися за службу). В системі злочинів на першому місці стояли військові злочини (зрада, ненадання допомоги під час бою тощо). Зрадників — страчували. Серед видів покарання найбільш поширеними були смертна кара та штрафи.

55. Переяслівська Рада 1654 р., її політико-правові наслідки для України.Переяслівська рада мала більш декларативний характер, тому що не мала ніякої юридичної сили. Б. Хмельницький на цій раді змалював вкрай тяжкий стан України, і висловив думку, що єдиним порятунком буде піддатися під захист сильної держави.Отже, наслідком Переяслівської ради була згода учасників Переясліської ради “під царя московського православного” іти.Тому, згодом, був підписаний українсько-московський договір 1654 р., згідно якого Росія обіцяла протекцію царя над Україною

56. Політико-правове значення розподілу України на Правобережну та Лівобережну (XVII ст.)

17 ст. після смерті Б. Хмельницького характеризується жорсткою міжусобною боротьбою за гетьманство що привело до розподілу України на Правобережну та Лівобережну. Слободищенський трактат на основі Гадяцької угоди передбачав розподіл України на Лівобережну під владою Москви і Правобережну, яка ставала частиною Речі Посполитою на правах автономії. На Чорній Раді у 1663 р. для кожної з частин вибрано різних гетьманів (І.Брюховецького і П.Тетерю).Юридичне оформлення розподілу України здійснено підступно, без участі України у 1667 р. згідно московсько-польського Андрусівського договору. Лівобережна - затверджена у складі Москви, Правобережна - Речі Посполитої. Київ на 2 роки відходив до Москви. Запорізька Січ підпала під владу обох держав.

У 1783 р. переходять до Москви Крим, землі між Південним Бугом та Дністром. У 1772 р. з огляду на послаблення Речі Посполитої та її розподілу Австрією, Прусією та Росією, до Росії відходить частина Правобережної України: Київщина, поділля, Волинь, Брацлавщина. Тобто більшість українських земель попали під юрисдикцію Росії, що значно послабило позицію укр. держави - Запорізької Січі.

57. Які норми Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) свідчать про незалежність судової влади?Конституція передбачала розподіл державної влади на законодавчу (Виборна Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман обмежений законом, генеральна старшина ) і судову гілки влади.До компетенції Генерального суду віднесено питання правопорушень Старшини, полковників та Генеральних Радників, знатних козаків, інших урядників та рядових козаків.При цьому Суд має винести рішення не поблажливе і ліцемерне. А таке, якому кожен мусить підкрятися, як переможений законом.Конституцією засуджувався протекціонізм, зловживання і підкуп представників всіх органів державної влади. Заборонено приймати подарунки, харчі, напої під час виконання службових обов’язків, використовувати громадське майно у власних інтересахБула затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

58. Зміст прав і обов¢язків гетьманського уряду за Конституцією Пилипа Орлика (1710 р.).Конституцію П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та Москви.

Конституція визначила принципи діяльності органів державної влади, зокрема її розподіл на законодавчу (Виборна Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман обмежений законом, генеральна старшина ) і судову гілки влади.По найважливішим питанням країни передбачала попереднє схвалення рішення урядовцями та згоду Гетьмана. Гетьман мав не відмовлятися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців, не узурпувати владу. Конституція визначала першість Уряду, який був найвищим виконавчим органом державної влади, підзвітним Гетьману, мав доповідати йому про всі публічні справи, керувати і наглядати за порядком у всіх питаннях Війська ЗапорізькогоУрядники мають обиратися вільним воєвиявленням і голосуванням та затверджуватися згодою гетьмана Не можна призначати на посади на основі дружних стосунківКонституцією засуджувався протекціонізм, зловживання і підкуп представників всіх органів державної влади. Заборонено приймати подарунки, харчі, напої під час виконання службових обов’язків, використовувати громадське майно у власних інтересахУряд мав провести аналіз, ревізію публічного і приватного права володіння з метою створення рівних і справедливих умов виконання повинностей. Слідкувати за надходженням та використанням державних коштів.Була затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

59. Функції і компетенція гетьмана України за Конституцією Пилипа Орлика (1710 р.).Конституцію П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та Москви. Конституція передбачала наявність козацького парламенту (Ради), обмежувала владу Гетьмана, що робило Україну конституційною державою. Гетьман мав звітувати Раді про свою діяльністьГетьман мав не відмовлятися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців, не узурпувати владу. По найважливішим питанням країни передбачено попереднє схвалення рішення Радою та згода Гетьмана. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман. Обов’язком Гетьмана під час укладання угод мають бути державні інтереси, зокрема турбота за недоторканість і цілісність законів, привілеїв та кордонів, повернення полонених з Московського царства та відшкодування Україні, збитків, заподіяних збройними конфліктами. Гетьман мав дбати про братерство та дружбу з сусідніми країнами, піклуватися про простих людей. Конституцією засуджувався протекціонізм, зловживання і підкуп представників всіх органів державної влади, при цьому Гетьман мав бути взірцем і прикладом для всіх. Гетьман має затверджувати урядників, вибраних вільним воєвиявленням.Конституція затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася Швецією. Лишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.

60. Роль церкви в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)Конституція П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та Москви.В §1 Конституції: православ’я оголошується панівною релігією,закріплюється безпосереднє підпорядкування київської митрополії Константинопольському патріархувиловлюється супротив пригноблюванню польською владою православної віри заклик до навчання руських дітей в новозбудованих православних церквахКонституція була затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки. .

61. Зміни суспільних відносин України-Гетьманщини XVII – XVIII ст.Визвольна війна внесла зміни в соціальний устрій та суспільні відносини Гетьманщини, водночас в ній залишився поділ на панівні та залежні верстви. Соціальне становище населення в роки війни зазнало змін у бік розширення прав для залежних верств.Замість польської еліти 1. панівною верствою стають укр. феодали, до складу яких увійшли =частина старої, не полонізованої шляхти, що підтримували боротьбу за незалежність, =бунчукове товариство (козацька верхівка) = військове товариство (військова верхівка) =значкове товариство (полкова верхівка).Панівна верства мала привілеї та вольності, отримані від гетьманської влади, звільнення від мита та податків, виключне право на промисли та торгівлю, були землевласниками (набували землю як плату за службу чи шляхом захоплення).2. українське духовенство: біле (мирське) і чорне (монастирське)3. козацтво, після визвольної боротьби все вважалося реєстровим, звільнялося від податків, за службу отримувало земельні наділи. У 18 ст їх стан погіршився. Вони були поділені на виборних (заможних, боєздатних), підпомічників (бідних, без військового спорядження) та підсудків (безземельних казаків). Поступово козацтво занепадало, вони бідніли і досягали рівня селян4.селянство служили працею, після визвольної перемоги отримало волю, було ліквідовано кріпацтво. Але поступово все повернулося назад (панщина - 2 дні на тиждень за Мазепи, мали платити чинш натуральний і грошовий, обмежено переселення умовами виконання всіх повинностей за Розумовським), заборонено змінювати місце за Указом Катерини 2.5. міщани юридично вільні але політично безправні, сплачували великі податки, виконували повинності. Більшість міст втратили магдебурзьке право і підлягали козацькій адміністрації. Ремісники за професійною ознакою об’єднувалися у цехи, купці у гільдії.62. Зміни у правовому становищі українських земель у складі Австрійської імперії.

62. Зміни у правовому становищі українських земель у складі Австрійської імперії.
В історії західноукраїнських земель за часів австрійського панування відомі два періоди:
1. від першого поділу Речі Посполитої (Австрією, Прусією і Росією) та Османської імперії до революції в Австрії 1848 р. В результаті до Австрії приєдналися Галичина 1772 р., Буковина 1774, 1793 та Закарпаття-1793 р.
2. від революції 1848 р., коли австрійська держава перетворилася на капіталістичну країну, а з 1867 р в дуалістичну Австро-угорську монархію до її розпаду у 1918 р.
Австрійський уряд захвативши Галичину та Буковину штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний Коронний край. Закарпаття завжди вважалося частиною Угорщини.
Західноукраїнські землі визнавалися аграрним краєм, тому політика Австрійського уряду зводилися до експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі придатком до промислових районів метрополії.
У березні 1849 р. Буковина виділилась із складу Галичини і була проголошена коронним краєм на чолі з Президентом, який призначався імператором.
У 1867 р. абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії. Країною управляв один монарх (австрійський) і два уряди, два двопалатні парламенти

63. Органи урядової адміністрації, місцеве самоврядування в українських землях у складі Австрійської імперії.Австрійський уряд захвативши Галичину та Буковину штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний Коронний край. Закарпаття завжди вважалося частиною Угорщини. У березні 1849 р. Буковина виділилась із складу Галичини стала коронним краєм. З 1867 р. у дуалістичній Австро-Угорщині Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії.Галичина - провінція на чолі з призначеним цісарем губернатором, поділялася на 6 (потім 18) округів „циркулів” на чолі з окружними старостами та 59 районів „дистриктів”. Міські ради „магістрати”, призначав губернатор. Після революції стала намісництвом, територію якого розділили на 74 повіти на чолі зі старостами та сільські громади „гміни” на чолі зі старостами „війтами” . Галицьким крайовим сеймом керував крайовий маршалок.Буковина у березні 1849 р. виділилась із складу Галичини і проголошена коронним краєм з 9 повітів на чолі з крайовим президентом, який призначався імператором. Йому підпорядковувалися крайове правління та крайовий сейм, керований крайовим маршалком.Закарпаття, ще в 11 ст. захопила Угорщина, вважалося її невід’ємною частиною, не виділялося в окрему провінцію. Поділялося на 4 області „жупи” на чолі з „жупаном” та його помічниками – „наджупаном” та „під жупаном”. Області мали господарсько-територіальні одиниці „Домінік”, що належали великим землевласникам та райони „комітати” на чолі з окружним начальником „журатом”. Села (громади) очолювали старости.Уся система влади у трьох частинах була строго централізованою і бюрократичною. Але укр.. землі поділені між двома імперіями практично не мали статусу автономії.Велику допомогу в управління надавала християнська церква різних конфесій, яка теж мала амін. Поділ на єпархії, очолювані єпископами.

64. Кодифікація права в Російській імперії. “Зібрання малоросійських прав” (1807 р.).На більшості українських земель до 40-х років XIX ст. продовжувало діяти: Місцеве звичаєве право, Литовські статути, Збірники Магдебурзького права Російське законодавство (застосовувалося лише на території Слобідсько-Української губернії). З метою приведення місцевих норм у відповідність із загальноімперським законодавством започатковано кодифікацію права: =загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював М. Сперанський, утворено кодифікаційну Комісію, яка згідно Імператорського Указу 1804 р. мала систематизувати всі нормативні акти, чинні в Російській імперії, у т.ч. на українських земляхУ 1807 р. групою Ф. Давидовича підготовлено «Зібрання малоросійських прав 1807 р.» (з 3 частин, 5 книг, 42 розділів, 1377 параграфів ) з метою упорядкування цивільно-правових норм Чернігівської й Полтавською губерній. Це був перший проект цивільного кодексу України, він не був офіційно затверджений, але широко використовувався практиками.У 1826 році Комісія складання законів була перетворена в другий відділ царської канцелярії, результатом її роботи було те, що У 1840 р. на Лівобережжя та у 1842 р. на Правобережжя України поширено загальноімперську правову систему (цивільне й кримінальне законодавство).

65. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління в Австро-Угорщині.За формою правління до 1848 р. Австрія була абсолютною монархією. Уся повнота законодавчої, виконавчої, судової військової влади належала імператору з династії Габсбургів.У 1867 р. абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Країною управляв один монарх (австрійський) і два уряди, два двопалатні парламенти.В управлінні імператор (цісар) спирався на уряд – кабінет міністра на чолі з президентом міністрів, придворні ради, головні управління, надвірні канцелярії.Державна рада була дорадчим органом.Парламент – рейхстаг – поділявся на верхню (палату панів) та нижню (палату послів). Опорою монархії на місцях була аристократична олігархія – австрійського та місцевого походження (польського, угорського, румунського)Силовими структурами слугували поліція, жандармерія, армія.Австрійський уряд захвативши Галичину та Буковину штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний Коронний край. Закарпаття завжди вважалося частиною Угорщини.У березні 1849 р. Буковина виділилась із складу Галичини і була проголошена коронним краєм на чолі з Президентом, який призначався імператором.З 1867 р. у дуалістичній Австро-Угорщині Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії.Вище означена центральна система управляла провінціями, серед яких Галичина, Буковина Закарпаття.

66. Сутність політико-адміністративних реформ в Україні в1950 -1960 Унаслідок реформування управління судовою системою у 1956 були ліквідовані Міністерство юстиції СРСР та обласні й крайові управління юстиції.на обласні суди покладалися невластиві для судових органів функції керівництва нотаріальними конторами,контролю за всією діяльністю народних судів.відбулася реорганізація органів держбезпеки та внутрішніх справ.указом Президії Верховної Ради СРСР розпочалася децентралізація органів внутрішніх справ.у 1960 у зв’язку з ліквідацією МВС СРСР керівництво органами внутрішніх справ бели перейменовані в органи охорони громадського порядку.

67. Права і свободи громадян за Конституцією УРСР 1978 р. Четверта Конституція УРСР – у зв’язку з ухвалою програми побудови комунізму вирішено провести конституцій реформа, що затягнулося на довгий час з огляду на усунення М.Хрущова та зміни економічної та соціальної ситуації в країні.У жовтні 1977 Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну конституцію20 квітня 1978 р після всеукраїнського обговорення Верховна рада УРСР 9 скликання ухвалила 4 конституцію. Текст укр. мовою,Була повною рецепцією (відтворенням) союзної.Складалася з преамбули, 19 глав та 10 розділів щодо основи суспільного ладу і політики, держави та особи, державних органів влади, державного та адміністративно-територіального устрою, ради народних депутатів, державного бюджету, герба, прапора. Гімна, столиці.Конституція проголошувала широке коло прав і свобод громадян (слова, друку, зборів. Мітингів, демонстрацій тощо), але механізм їх реалізації був ненадійним, а той взагалі відсутній.Більшість статей були декларативні, які не були закріплені відповідними законами. Не були чітко визначені ознаки суверенітету та механізми його реалізації.Значення: була декларативною, змінила назву парламентарів на народних депутатів, затвердила державну символіку та амін.устрій у складі 25 областей

68. Зміст і значення Конституції УРСР 1937 р.третя Конституція УРСР – для узгодження діючої конституції 1929 з прийнятою другою конституцією СРСР 1936 р. Затверджено 25 січня 1937 р. на 14 Всеукраїнському з’їзді Рад УРСР. Текст укр. мовою,Була повною рецепцією (відтворенням) сталінської конституції 1936 р. Абсолютна більшість державно-владних повноважень була віднесена до відання загальних органів. Була демократичною за змістом та декларативною по суті.У ній розписано права і свободи (в той час, коли реально їх не існувало), встановлено демократичну виборчу систему (реально з одним кандидатом, при визнанні чистого бюлетеня дійсним), проголошено побудований соціалізм (при тотальній бідності населення), надано право вільного виходу УРСР зі складу СРСР без жодних гарантій та механізмів реалізації цього права. Вперше з’являється стаття про керівну і визначальну роль компартії в суспільстві і державі.Проголосивши принцип від кожного за його здібністю, кожному за його працею, намагалася зовні максимально збільшити подібність радянського устрою до устрою демократичних держав. Так, було декларовано право на відпочинок, а чи багато міг відпочити колгоспник, право на працю, фактично було обов’язком працювати. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими, проголошувалося загальне та виборче право при таємному голосування, але право виставляти кандидатів у депутати належало лише комуністичній партіїВ реальності ці норми не діяли, їх справжнім призначенням було маскування перед світовою спільнотою і власним народом злочинної сутності тоталітарного режиму. Права і свободи були несумісними з масовими репресіями, що почалися з 20 років в Україні, а з 1934 р. на решті території СССРЗначення: була декларативною, але як конституційна пам’ятку оцінюється позитивно за рівнем правотворчості та кодифікаційної техніки конституційних норм.

69. Прийняття Конституції України 1996 року,її загальна характеристика. Конституція 1996 пов’язана із здобуттям Україною незалежності, що спричинило зміни в державній та правовій системі потребувало радикальних конституційних змін.Тривали довгі обговорення політичної системи парламентська, президентська чи змішана, яв ми бачимо ці дискусії не припиняються і на сьогодні. Було утворено 2 конституційні комісії, які розробляли варіанти проекту. Виникла конституційна кризи, яка закінчилася угодою між Президентом України та парламентом.28 червня 1996 р. ухвалено Конституцію України. Складається з преамбули, 15 розділів та 161 основної статі.За Конституцією, Україна є суверенна, незалежна, демократична, унітарна, соціальна, правова держава. За формою правління = республіка, за формою устрою – унітарна. Носієм суверенітету є народ.Державні символи: національний герб (золотий тризуб на блакитному тлі) національний прапор (полотно з двома рівними горизонтальними смугами, верхня – блакитна, нижня – золотисто-жовта) та національний гімн «Ще не вмерла Україна».Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу (Верховна Рада України) виконавчу (Президент України, Кабінет міністрів України, міністерства) та судову

70. Надзвичайне законодавство, яке діяло в УРСР у період другої світової війни.У період війни продовжували діяти норми кодифікованого у 20-х роках права. Зміни і доповнення у відповідні галузі вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, рішеннями, указами, наказами, роз’ясненнями та деклараціями Ставки, Державного комітету оборони, Верховної Ради.Окрім норм загальносоюзного законодавства діяли нормативні акти республіканського значення.Адміністративне право – норми перважно надзвичайних військових органів щодо санкцій за невиконання розпоряджень Набули конфіскаційного та репресивного характеру. Репресивний характер мала депортація у Сибір кримських татар у 1944 р.Цивільне право захищало приватну власність, не лише соціалістичну державну, а й приватну – житло, худобу, майно. Було розширено коло спадкоємців, збільшено державну допомогу незахищенимКримінальне право стало особливо репресивним щодо захисту держави, аж до вищої міри за ухилення від військового призиву, невиконання військової служби та дезертирствоСуворе покарання за розповсюдження паніки, пліток, чуток, втрату військових документів, крадіжки майна.Покараннями були умовне засудження, відстрочка виконання вироку з направленням у штрафні батальйони помилування та амністії.Скорочені терміни досудових дій та швидкість судового розгляду справи.

71. Кодифікація радянського законодавства в 1936 – 1940 роках.Протягом 1936 – 1940 рр. не приймалися окремі рішення щодо кодифікації, систематизації законодавства, але перехід економічної політики з непівської до соціалістичної призвів до значних змін у правовій системі і прийняте в цей період конституційне та надзвичайне законодавство мало системний та взаємопов’язаний характер.Державність у радянській України зазнає все більших обмежень, період сталінського режиму призводить до фактичної втрати Україною державного суверенітету. Відбувається знищення політичної опозиції, зростання партійної бюрократії, встановлення режиму особистої влади вождя партії.Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р. надали комуністичній партії статус «керівного ядра», її рішення набули обов’язкової сили в державі і суспільстві. Репресивні органи СРСР, їх філіали в Україні нехтуючи нормами права, застосовували нечуване насильство, жертвами якого стали мільйони людей.Загальнодемократичні принципи кодифікації законодавства не відповідали потребам тоталітарної держави. Головною тенденцією розвитку права стала перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Так, абсолютна більшість державно-владних повноважень Конституції УРСР 1937 р. віднесена до відання загальносоюзних органів.Більш суворим стає законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду, зміни які внесені в той час у законодавство, у тому числі кодекси неадекватно жорстокими. Словесна незгода з режимом, критика вождів, або відмовчування, коли всі їх славили, розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство.7 серпня ухвалено постанову уряду, яку називали «закон про п’ять колосків» ( злочинець, що посягнув на громадське добро оголошувався ворогом народу і карався розстрілом.)Як і на центральному рівні, в Україні 9 грудня 1934 р. постановою «про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР» внесено суттєві зміни до процесуального законодавства. Слідство в таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачення вручалося за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, без касацій, апеляції та помилувань, вирок виконувався відразу ж після його винесення.

72. Реорганізація і функціонування державного апарату УРСР в перші повоєнні роки(1945-1950).У 1945 припинила свою діяльність ДКО, Відбулися перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР у 1947 р.порядок обрання,форми діяльності,структура не зазнали значних змін.указом Президії Верховної Ради УРСР Рада Народних Комісарів УРСР була перетворена відповідно на Раду Мінастрів Української РСР,відбувся перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх.зменшилась кількість загальносоюзних міністерств і збільшилась кількість союзно-руспубліканських.

73. Особливості радянізації та юридичне оформлення приєднання Північної Буковини та Закарпаття до СРСР.У ході Другої світової війни вперше в історії всі укр.. землі об’єдналися в одній державі. Це об’єднання було легітимним, юридично законним шляхом оформлене і закріплене міждержавними угодами.У 1939 р. радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу в Східній Європі. Так званий «пакт Молотова – Ріббентропа»Північна Буковина та Південна Бессарабія за пактом увійшли до сфери впливу СРСР28 червня 1940 р. їх територію зайняла Червона Армія, а румунська адміністрація добровільно залишила. 2 серпня Верховна Рада указом оформила входження їх до СРСР і передала до складу УРСР. 7 серпня 1940 р. ВР України прийняла їх до свого складу і утворила на цих землях Чернівецьку та Аккерманську (згодом Ізмаїлівську_ області. Після війни 10 лютого 1947 р. радянсько-румунською угодою Румунія юридично підтвердила визнання цих земель за Україною.Закарпаття увійшло до складу України 26 листопада 1944 р., коли Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України, проведений після визволення краю від угорських окупантів, ухвалив «Маніфест про возз’єднання з УРСР». Тут утворено Закарпатську область.29 червня 1945 р. Чехословацька Республіка та СРСР підписали угоду про визнання законності входження Закарпаття до УРСР

74. Державне управління доби Гетьманату П. Скоропадського.29 квітня 1918 в Києві на хліборобському з’їзді гетьманом України обрано П. Скоропадського, а в ніч на 30 квітня його прихильники за підтримки німецької окупаційної влади захопили держ.установи, здійснили переворот. Проголошено Українську державу на чолі з гетьманом –гетьманат.За формою правління – класична президентська республіка з твердою, диктаторською владою. Конституційними актами Скоропадського визначено державний лад та організацію механізму влади, яка поділялася на законодавчу. Виконавчу та судову.Гетьман – найвища влада, мав законодавчі, виконавчі, військові та адміністративні повноваження, був головнокомандуючим армії, призначав голову та склад Ради міністрів, сенату, місцевого керівництва, затверджував закони.Рада міністрів – уряд на чолі з отаман-міністром (головою), складалася галузевих міністерств та генеральної канцелярії, яку очолював державний секретар. Організаційні питання вирішувала Мала рада із заступників міністрів.Сенат – вища інституція в судових та адміністративних справах, на чолі з президентом, сенаторів- досвідчених юристів, яких затверджував гетьман. Сенат поділявся на 3 генеральні суди:=цивільний =карний =адміністративнийМісцеве управління як раніше поділ на губернії, повіти, волості, села та міста, куди призначалися гетьманом відповідні старости, що наближалися до становища губернаторів та земських начальників царського режиму.У вересні 1918 відновилася діяльність земств.Місцева адміністрація була під контролем Міністерства внутрішніх справ і поліції (державної варти)14 грудня 1918 Скоропадський зрікся від влади і виїхав до Берліну

75. Розвиток сімейно-шлюбного законодавства в Радянській Україні (1917 – кінець 30-х р.р.).У 1919 р. приймається ряд декретів РНК УСРР, які скасовують попередню правову основу шлюбу. Законними визнаються лише громадянські шлюби, зареєстровані у відділі загсу, скасовано релігійні обмеження (різна віра), дозвіл батьків, наявність посагу, станові, гільдійні обмеження. Розлучення ставало вільним на прохання однієї з сторін.Було підготовлено проект Сімейного кодексу, але через громадянську війну не встигли його прийняти.31 травня 1926 р. ВУЦВК ухвалив «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя і про акти громадянського стану.До нього увійшли всі положення прийнятих декретів. Вперше запроваджується інститут усиновлення. Шлюбний вік для чоловіків з 18 р. для дівчат з 16 р. за умови не одруженості та відсутності психічних захворювань.Процедура одруження та розлучення спрощувалася до 1 дня. Майно подружжя ставало спільною власністю. У разі непрацездатності подружжя мало платити аліменти навіть протягом 1 року після шлюбуУ 30-і роки внесено зміни, які посилили відповідальність за несплату аліментів, заборонені аборти, розширені права дітей та вагітних. Шлюбний вік жінок підвищився до 17 років.

76. Законотворчість доби Гетьманату П. СкоропадськогоЗ самого початку Уряд П.Скоропадського окреслив основи законотворчого процесу: міністерства готували законопроекти, передавали їх на розгляд Ради Міністрів, після ухвалення Радою передавали Гетьману, який його мав підписати. Закон набирав чинності від часу зазначеного в самому законі та його опублікування, доводився до виконавців телеграфом чи через спеціальних посланців. Припиняв дію –силою іншого закону.Особливості законодавства – 1. не існувало чіткого розмежування між власне законами та підзаконними нормативними актами. 2. надання майже всім актам зворотної сили в часі 3. законодавство ЦР та Тимчасового уряду зберігало чинність, якщо не суперечило основам гетьманату.За 8 місяців функціонування видано близько 500 дркументів, які вважалися законамиОтримало розвиток конституційне право - законом про тимчасовий державний устрій України та змінами від 18 квітня 1918 до нього визначалися форма правління, система функції та компетенція органів влади. Передбачено створення нової структури –тимчасового Уряду на випадок смерті чи хвороби гетьмана.Згідно закону про громадянство Української держави від 2 липня 1918 всі, хто жив на Україні на ставали громадянами України і мали за рік оформити громадянство. Подвійне громадянство не допускалосяУ галузі цивільного права норм.правові акти регулювали взаємини селян з поміщиками, охороняли приватну власність на землю. Це закони: „Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями”, „Про право на врожай 1918 р. До цивільного права можна віднести правове забезпечення розвитку укр.. культури та освіти, визнання укр.. мови державною, створення Української академії наук і нижче початкової укр..школи.Кримінальне право мало відверту каральну спрямованість, особливо проти селян, які самовільно розподіляли поміщицькі землі. Це закони „про передачу хліба врожаю 1918 р., „Про заходи по боротьбі з розладнанням с\г.

77. Розвиток трудового законодавства в Радянській Україні з 1917 р. до кінця 30-х р.р. XX ст.В умовах воєнного комунізму діяли переважно воєнні заходи: трудова повинність, трудові мобілізації, мілітаризація виробництва, натуроплата праціНевихід на роботу кваліфікувався як дезертирство, саботаж, контрреволюція.15 листопада 1922 вводиться Кодекс законів про працю УСРР, яки був цілковитою рецепцією існуючого на той час російського кодексу (1918)Він узагальнив правотворчість держави в галузі трудових відносин. Поширювався на всіх осіб, які працюють за наймом. Трудові угоди мали бути добровільними з встановленим мінімумом оплати. Тривалість рою дня 8 годин, неповнолітні, жінки, гірничі і конторські працівники користувалися пільгами 6-годинного роб дня. Надурочні та понаднормові заборонялися. Трудові спори вирішувалися чи в примусовому чи в мировому порядку. Обов’язковим для всіх підприємств було соціальне страхування.В умовах НЕПУ та початку колективізації приймаються нормативно-правові акти. Що роблять жорсткішим законодавство на користь державі та спрямовані на ліквідацію підприємництва : за ними робітників, що завдали збитків чи порушили трудову дисципліну притягали до кримінальної та матеріальної відповідальності.Нормою на виробництві стало зловживання владою, залякування працівника.

78. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у повоєнні роки (1945-1950 р.р.).У зв’язку з переходом до мирного життя у 1945 р., початком десталінізації у 1953 р. суттєвих змін зазнало трудове законодавство.Скасовувалися трудові мобілізації і відновлювалася система трудових договорів з громадянами терміном не менше від 2 років та угоди між адміністрацією підприємства і комітетом профспілки.Ліквідовано кримінальну відповідальність за прогули та самовільне залишення робочого місця, усунуто понаднормові і позаурочні роботи.Відновилися відпустки, грошові компенсації за невикористані відпустки, санаторне та профілактичне лікування.З 1957 р. робітник дістав право з власної ініціативи залишити роботу. Попередивши за два тижні адміністрацію.Було скорочено робочий день і робочий тиждень, відновлено вихідні і світкові дні, посилено охорону праці підлітків та жінок.З 1956 року почали виплачувати пенсії по старості. Інвалідності.Пенсійний вік встановлювався для чоловіків з 60 років для жінок з 55 років при загальному стажі не менше 20 років.

79. Юридичне закріплення приєднання Західної України до СРСР – УРСР.У ході Другої світової війни вперше в історії всі укр.. землі об’єдналися в одній державі. Це об’єднання було легітимним, юридично законним шляхом оформлене і закріплене міждержавними угодами.У 1939 р. радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу в Східній Європі. Так званий «пакт Молотова – Ріббентропа»Західна Україна за пактом увійшла до сфери впливу СРСРПісля нападу 1 вересня 1939 р Гітлера на Польщу. підрозділи Червоної армії 17 вересня окупували Галичину і Волинь.22 жовтня на цих територіях радянське командування провело вибори до Народних зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові проголосили встановлення радянської влади і звернулися до СРСР та Української республіки з проханням прийняти Волинь і Галичину до їх складу1 листопада Верховна Рада СРСР а 15 листопада ВР УРСР задовольнили це прохання.На території Галичини утворили Львівську, Тернопільську, Станіславську та Дрогобицьку області, а на Волині Рівненську та Волинську.Після війни, 16 серпня 1945 р. СРСР і УРСР уклали з Польщею угоду, за якою польська сторона визнала законною належність Волині і Галичини Україні.

80. Зміни в діяльності правоохоронних органів УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.).Нормативною базою змін державного устрою для керівництва УРСР стали закони, постанови інші рішення всесоюзного московського керівництва(про введення воєнного стану, перехід на воєнний лад тощо)В умовах війни діяли конституційні, спеціальні та надзвичайні органи влади.Державний механізм був підпорядкований фронту, воєнним потребам.В УРСР введено воєнний стан, а в прифронтовій зоні стан облоги . що привело до розширення правових повноважень військової влади.Проводилися надзвичайні заходи щодо охорони громадського порядку, запобігання паніки, грабежів, діяли військові трибуналиВлада зосередилася в Державному комітеті оборони ДКО на чолі із Сталіним, а на місцях у місцевих комітетах оборони на чолі з партійними і військовими керівниками.ДКО видава закони про створення воєнної прокуратури, про обєднання міліції і служби безпеки в єдиний спец.підрозділ НКВС, про створення батальйонів з винищення шпигунів і сіячів паніки. Міліцію переведено на казармений стан, залучено до оборонних боїв, до боротьби з бандитизмом і вилученням зброї у населення.Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спец підрозділи проводили акції з депортації населення, ліквідації тих, хто перебував в ув’язненні. Евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.Верховна рада та Раднарком виконували розпорядження ДКО. Військові. Промислові, оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Військовим органами влади стали ставки верховного командування., військові ради фронтів, Український штаб партизанського руху.22 червня 1941р. президія ВР СРСР прийняла указ «Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєннилих дій».До 1943р. трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом- з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню; слухання справ було закритим. Командувачі арміями і округами і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, вконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, виключаючи спекуляцію і хуліганство. В місцевостях, які знаходились в стані облоги, до «Провокаторів, шпигунів і ін. Агентів ворога, які закликали до порушення порядку», ростріл застосовівався без судового розгляду.НКДБ і НКВС СРСР були об`єднані у загальне НКВС СРСР. Структура органів міліції не зазнала суттєвих змін.Ще більш репрессивною стала діяльність органів держ. Безпеки. Було санкціоноване знищення в`язнів радянських тюрем. Органам НКВС було надано право розстрілу «у поза судовому порядку». Право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася карна відповідальність близьких родичів репресованих .Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.В УРСР були створені Республіканська, обласні та міські надзвичані комісії.Організаційні форми діяльності радяньської міліції у звільнених районах залишилися такими ж, як і до війни.

81. Зміни в діяльності радянського апарату в УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.)Нормативною базою змін державного устрою для керівництва УРСР стали закони, постанови інші рішення всесоюзного московського керівництва(про введення воєнного стану, перехід на воєнний лад тощо)В умовах війни діяли конституційні, спеціальні та надзвичайні органи влади.Державний механізм був підпорядкований фронту, воєнним потребам.В УРСР введено воєнний стан, а в прифронтовій зоні стан облоги . що привело до розширення правових повноважень військової влади.Проводилися надзвичайні заходи щодо охорони громадського порядку, запобігання паніки, грабежів, діяли військові трибуналиВлада зосередилася в Державному комітеті оборони ДКО на чолі із Сталіним, а на місцях у місцевих комітетах оборони на чолі з партійними і військовими керівниками.ДКО видава закони про створення воєнної прокуратури, про обєднання міліції і служби безпеки в єдиний спец.підрозділ НКВС, про створення батальйонів з винищення шпигунів і сіячів паніки. Міліцію переведено на казармений стан, залучено до оборонних боїв, до боротьби з бандитизмом і вилученням зброї у населення.Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спец підрозділи проводили акції з депортації населення, ліквідації тих, хто перебував в ув’язненні. Евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.Верховна рада та Раднарком виконували розпорядження ДКО. Військові. Промислові, оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Військовим органами влади стали ставки верховного командування., військові ради фронтів, Український штаб партизанського руху.

82. Особливості розвитку процесуального права в Україні в період будівництва соціалізму (1917 р. по 1935 рр.).На початку 30 років у зв’язку з жорсткими, незаконними методами індустріалізації і колективізації, опору їм з боку суспільства стає більш жорстким законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку.Законом від 1 грудня 1934 р. «про порядок ведення справ про підготовку чи здійснення терактів» внесено суттєві зміни до процесуального законодавства.Слідство в таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачувальний акт вручався за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, не допускалися касації, апеляції та помилування, вирок виконувався відразу ж після його винесення.У 1934 р. створено особливу Нараду, яка проводила в масовому порядку позасудові репресії.9 грудня 1934 р. постановою «про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР» зазначені новели введені в Україні.Влада вважала. Що шляхом посилення репресій і розширення кримінальної відповідальності можна ефективно розв’язати всі економічні, політичні і соціальні проблеми.

83. Характерні ознаки цивільного законодавства в Україні в період будівництва соціалізму (1917 по 1935 р.р.).Цивільне законодавство було спрямоване на розширення і зміцнення державної власності як основи радянського ладу. Так, Рада Народних Комісарів УСРР у 1921 році приймає постанову “Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості, підвищенню і розвитку виробництва”, у відповідності до якої державні органи отримували право створювати на засадах госпрозрахунку особливі об’єднання великих державних підприємств.В умовах непу дозволялася діяльність кооперативних і приватних підприємств, запроваджувалися плати за користування транспортом, поштою, телефоном, телеграфом, за комунальні послуги, надавалося власникам право відчужувати власність (за винятком сільських будівель).З 1923 року в Україні набуває чинності Цивільний кодекс РРФСР 1922 року. Структурно він складався з чотирьох частин. У загальній частині визначалися основні положення, суб’єкти та об’єкти цивільних прав, угоди, давалося поняття позовної давності. Право власності регулювалося нормами, що вміщувалися в розділі “Речове право”, а розділ “Зобов’язальне право” містив норми, що регулювали зобов’язання з договорів і зобов’язання з безпідставного збагачення та завдання шкоди. Забезпечувалася певна свобода договорів. Визначалися загальні умови, за якими укладалися угоди. Зверніть увагу, що однією з особливостей зобов’язального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин.Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. Приватна власність мала три форми: одноособова власність фізичних осіб; власність декількох осіб, які не складають об’єднання (загальна власність); власність приватних юридичних осіб.Четвертий розділ вміщував норми спадкового права. Право спадщини по закону і заповіту допускалось у межах 10 тис. крб. вартості майна. Та частина майна, що перевищувала встановлену вартість, переходила у власність держави.В наступні роки було прийнято ряд важливих нормативних актів: положення про державні промислові трести, про належні державні будинки в містах і селищах міського типу та про порядок використання житлових приміщень у цих будинках; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 6 лютого 1929 року “Про авторське право” тощо.

84. Характерні ознаки кримінального законодавства в період будівництва соціалізму(1917-1935 р.р.)На початку 30 років у зв’язку з жорсткими, незаконними методами індустріалізації і колективізації, опору їм з боку суспільства стає більш жорстким законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку.Санкції стають неадекватно жорстокими, засоби впливу починаються з крайніх. Словесна незгода з режимом, критика вождів, або відмовчування, коли всі їх славили, розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство, підбурювання до повалення ладу, прихована ворожість і як результат – притягнення до суду або позасудових органів та кара.Підвищено рівень відповідальності за злочини у сфері економіки, службової діяльності, виробничих відносин. Закони приймалися в Москві, а в Україні лише дублювалися.7 серпня ухвалено постанову уряду, яку називали «закон про п’ять колосків», згідно якого злочинець, що посягнув на громадське добро оголошувався ворогом народу і карався розстрілом. За пом’якшувальних обставин- конфіскація майна і позбавлення волі не менш ніжна 10 років без застосування амністії жменя зернят з колгоспного поля була підставою для кримінальної справи.Кримінальна відповідальність встановлювалася за випуск недоброякісної продукції, погрози на адресу влади чи керівництву. Невиконання в термін планових завдань. Втеча чи перліт за кордон вважалися зрадою і каралися смертю. Недонесення каралося терміном до 10 років

85. Вибори у I та II Державні Думи. Українська парламентна громада.В роки революції відбувається піднесеня Укр. Нац. Руху. Під час віборів у першу Д. думу, весною 1096 року, Укр. Партії, за винятком радикальної і демократичної, байкотували вибори. Від У. було обрано 102 депутати (поміщики, інтелігенція, селяни, робітники, священики). У парламенті 45 депутатів об`єдналися в «Укр . Думську громаду» під головуванням адвоката з Чернігівщини І.Шрага.Громада випускала журнал «Укр. Вісник», з яким плідно співпрацювали Грушевський і Франко. Головною політ. Метою громади було проголошення автономії У. Грушевський навіть склав декларацію, яка мала бути оголошена з думської трибуни. В наслідок розпуску першої Д. думи реалізувати цю ідею не вдалося.В січні 1907 р. відбувалися вибори в другу Д.думу. У ній взяли участь всі укр. Партії.47 укр. Депутатів знов об`єдналися в «Укр. Думську громаду» і видавали часопис «Рідна справа- вісті з Думи».Громада вимагала: 1.Автономію У., 2.українізацію освіти і держ. Управління. 3.Створення кафедр укр. Мови, літератури та історіДіяльність укр. Громади показала світовій громадськості, що укр. Народ існує і захищає свої права.Уряд збирав сили для придушення революції. 3 червня 1907 р. друга Д. дума була розпущена. Це свідчило про закінчення революції і початок реакції. Деякі політ. Партії пішли в підпілля, а їх кирівники емігрували. Укр. Періодичні видання практично зникли, а розмови про українізацію освіти дратували царський уряд.Єдиною легально-діючою укр. Організацією була ТУП ( Товариство Укр. Поступовців), яка висупала за україніз. Освіти, допущення укр. Мови у громадських установах, суді і церкві. Методи боротьби- конституційні.

86. Судова реформа 1864 року в Російській імперії.Судова реформа 1864 р. — реформа судової системи і судочинства; найпослідовніша з буржуазних реформ 60—70-х pp. Проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 p.: «Установа судових установлень», статути карного і цивільного судочинства, статут про покарання, що накладаються мировими суддями. На околицях Росії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процес було завершено лише до 1896 р.У судових статутах відображено ряд буржуазних принципів судоустрою і судочинства: відділення суду від адміністрації, незмінність суддів і слідчих, створення суду присяжних, установа адвокатури, проголошення гласності й змагальності процесу, вільної оцінки доказів; виборність деяких судових органів (мирових судів). Разом з тим реформа зберегла кілька елементів колишнього станового суду: участь у процесі станових представників, особлива підсудність справ вищих посадових осіб, збереження селянських, «інородчеських» і духовних судів тощо. Були створені дві системи судів — мирові та загальні. Мирові суди розглядали дрібні карні і цивільні справи.Створювалися мирові суди в містах і повітах. Як правило, кожний повіт складав мировий округ (усього було створено 108 округів), що розділявся на мирові дільниці. Дільничі мирові судді здійснювали правосуддя одноосібно. Вибиралися мирові судді (дільничі і почесні) повітовими земськими зборами (в столицях — міськими думами) і затверджувалися на посаді 1-м департаментом Сенату. Апеляційною інстанцією для дільничих суддів був з'їзд мирових суддів, що складався з усіх мирових суддів (у тому числі й почесних мирових суддів) округу. Система загальних судів включала окружні суди і судові палати (одна на кілька судових округів).Окружний суд розглядав карні і цивільні справи, що не належали до компетенції мирових суддів, однак з їхнього ведення були вилучені справи про злочини, скоєні тими особами, які мали чин вище за титулярного радника. Справи про злочини або проступки, за які були встановлені покарання, пов'язані з позбавленням усіх прав стану або всіх особисто привласнених прав і переваг, слухалися за участю присяжних засідателів. Апеляційною інстанцією для окружного суду була судова палата (апеляція з приводу вироку, винесеного судом присяжних, не допускалася). Верховним і касаційним судом, а також вищим органом судового нагляду був Сенат, де існувало два касаційних департаменти — цивільний і карний. При окружних судах і судових палатах знаходилися судові слідчі, судові пристави, прокуратура; крім того, при судових палатах діяла рада присяжних повірених. Судові слідчі проводили попереднє слідство під наглядом прокуратури і підпорядковувалися окружному суду і судовій палаті.Прокуратура знаходилася при загальних судах і при Сенаті (при окружному суді — прокурор окружного суду і декілька товаришів прокурора, при судовій палаті — прокурор судової палати та його товариші, при касаційних департаментах Сенату — обер-прокурор та його товариші). Вищий нагляд за прокуратурою здійснював генерал-прокурор (з 1802 р. ним був міністр юстиції)Російські чиновники вважали, що суди повинні захищати інтереси Д., а права особи- справа другорядна. Вироки виносилися із врахуванням класових відмінностей: дворянам- легші вироки, нижчим верствам наслення- суворіші покарання.Судова реформа перетворила феодальне право на буржуазне.Суд перетворився на гласний ( у присутності публіки и преси)Обвинувачееня підтримував прокурор, захист адвокат.В суді брали участь присяжні засідателі від всіх станів.Окружні суди (По одному на губернію)- Суди першої інстанції.Якщо вироки виносилися з участю присяжних засідателів, то вони важжалися остаточними. Якщо вироки були винесені без участі присяжних, то їх можна було оскаржити в судовій палаті. (В У. їх було 3 : Київська, Харківська, Одеська).Сенат –вища касаційна інстанція, який міг скасувати або переглянути судове рішення.Мирові судді вирішували дрібні справи, обиралися терміном на 3 роки на земських зборах.В судочинстві збереглися пережитки кріпасництва: окремі суди для духовенства і для військових, збереження волосного суду для селян, який мав право засуджувати селян до принизливого покарання різками.

87. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у 60-ті – першій половині 80-х р.р. XX ст.Цей період характеризується підготовкою та прийняттям нового Кодексу законів про працю, що пов’язане з:1.з часу прийняття минулого кодексу пройшло 50 років і накопичилася велика кількість законів, які його суттєво доповнювали чи змінювали2. змінилася суспільно-політична ситуація в державіНа підставі загальносоюзних «Основ» законодавства Верховна рада України прийняла і ввела з 1 червня 1972 р. Кодекс законів про працю УРСР.Основні засади:посилення боротьби зі злісними порушниками трудової дисципліни, прогульниками шляхом штрафних санкцій, переведенням на нижчу посаду або менш прибуткову працю, зменшенням відпусткипідвищення відповідальності за випуск неякісної та бракованої продукціїза 2 місяці, чи з поважних причин за місяць попередження адміністрації у разі розірвання трудового договорузакріплював права громадян на працю. Відпочинок, своєчасне одержання зарплати, соціальне страхуваннІз змінами і доповненнями продовжує діяти зараз

88. Маніфест царського уряду від 17 жовтня 1905 року. Зміни в центральному апараті самодержавної влади і самодержавного управління.1905 р. після поразки російського царизму в військових операціях протии Японії в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульминаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи- совісті, віросповідання, політ. Плюралізм тощо. Це була свого роду.Конституція, дарована царем своєму народові. Її поява розбурхала народні пристрасті. Почали з`язлятися різні партії, які мали протилежні цілі: «Ліві» партії ставилися вороже до урядових заходів, були також «Праві» і «Помірковані». Було створено держ. Думу із законотворчіми повноваженнями. Вже 11 грудня 1905 р. до Маніфесту було внесено уточнення з приводу виборних прав кожної верстви населення- так званий «Закон про вибори».1906р. революційний рух почав спадати.

89. Селянська реформа 1861 року в Російській імперії, її правові наслідки для України.19 лютого 1861 р. цар Олександр 2 підписв «Маніфест про скасування кріпацтва»- документ епохального значення. Селяни отримали волю, але без землі!Пощтовхом до реформи булла ніщівна поразка Росії в Кримській війні. Цар Олександр 2 заявив, що краще скасувати кріпацтво «згори», ніж чекати, доки кріпаки скасують його «знизу».Грошей у селян було мало, або взагалі не було. Передбачалося, що уряд виплатить поміщикам 80% вартості землі у формі облігацій, а селяни виплатять цю сумму разом з відсотками уряду протягом 49 років. Решту вартості землі, тобто 20 % селяни мали виплатити безпосередньо поміщікові грішми або відробити. Для тих, кому зовсім не під силу був фінансовий тягар, пропонувався крихітний «дарчий» наділ 2,5 акра.Особливості і правові наслідки реформи в Україні:1.Аграрна реорма в У. відбувалася за «місцевими положеннями»2.Українські селяни втратили більше 15 % земельних ділянок.3.Українські поміщіки привласнили собі ліси, луки, водоймища, які раніше були загальою власністю. Собі поміщики залишили родючі землі, а гірші продавали селянам.4.В Росії 95% селян жили общинами, тому викуп поміщикам за землю сплачували всі члени общини разомю В У. 80 % селян правобережжя і 70% селян лівобережжя вели особисте господарство, тому года про викуп землі мала особистий характер.5.На Лівоб. У. і Півд. У. земельна ділянка в 1,6 разів меньша ніж в інших місцевостях Росії.Значення реформи:1.Для вільних селян відкрилися нові можливості. Вони могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки с-госп., а і торгівлею, промислами, відкривати ремвсничі підприємства,вступати в цехи і купецькі гільдії .2.Робочі сили перетворилися на товар.3. На зміну феодалізму прийшов більш прогресивний тип виробництва- капіталістичний.

90. Законотворчість УНР і діяльність судів доби Директорії.Законодавство Директорії – це законодавство перехідного періоду, коли закони приймалися лише за „необхідності швидкого реагування” на конкретня обставини.Використання законодавства Російської імперії, Тимчасового уряду, Центральної ради, Гетьманату та радянської влади було вибірковим. На його рівень впливали політичні фактори, а тому закони були відірвані від життя і не давали очікуваного результату. В той час економ. проблеми відходять на другий план і регулюються лише в поодиноких актах, військове законодавство розвивалося дуже активно.Негативно впливало відсутність належної законодавчої процедури та чіткої системи нормативно-правових актів. Директорія, як і Центральна Рада, чітко не визначала критерії, яким мали відповідати закони та постанови, не визначала в них статус таких актів, як декларації та універсали.Суди. Прийшовши у грудні 1918 р. Директорія відновила закон Центральної ради про генеральний Суд, а з ним і всю судову систему, що сформувалася за тієї доби (окружні, апеляційні суди).Крім того Директорія зберегла судові інститути із „самодержавних” часів, що не були скасовані попередньою укр..владою.В умовах громадянської війни затвердила Закон „Про надзвичайні військові суди”, які створювалися в місцевостях, оголошених на воєнному стані чи в стані облоги, а також на території воєнних дій.

91. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.У 70-роки в Австро-Угорщині була введена складна куріальна система виборів у центральні та провінційні представницькі органи владиРосійсько-буржуазно-демократична революція 1905 – 1907 р. вплинула на розвиток національно-визвольного руху в західно-українських землях. З кінця 19 ст. масового характеру набув рух за запровадження загального виборчого права.22 жовтня 1905 р. народне віче українців Львова поставило перед австрійським урядом вимоги: загального рівного і прямого виборчого права у всі державні структури, зміни тогочасного устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини та Північної БуковиниНаслідком революційних виступів в Австрії стало запровадження у 1907 році загального виборчого права, але з числа тих, хто могли голосувати вилучалися жінки, військовослужбовці та молодь до 24 років. До того ж забезпечувалися привілеї німецьких правлячих кіл (німці вибирали депутату від 40 тис. населення, українці від 105 тис.)Але для українців це був позитивний досвід демократії. З середини 19 ст. в Україні простежуються елементи укр.. національного відродження. Про це свідчать рядки вірша П.Чубинського „Ще не вмерла Україна”, на який галицький композитор М.Вербицький написав музику укр.. національного гімну.

92. Українська національно-культурне відродження в XIX ст., створення тексту вірша “Ще не вмерла Україна” і музики до нього.Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша сталося миттєво за що Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» відправили на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна — держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

93. Державне будівництво УНР доби Директорії.У грудні 1918 р. до влади в Україні приходить Директорія (голова В.Винниченко+5 Директорів). Згідно „Декларації Директорії Української народної республіки” (УНР) проголошувалась ліквідація гетьманату та відновлення УНР, Директорія визначалась як тимчасова верховна рада, що мала діяти до скликання Конгресу трудового народу, який відкрився 22 січня 1918. Конгрес прийняв закон про форму влади на Україні, яким визнавав Директорію-верховною владою із вищими законодавчими, виконавчими, установчими та іншими повноваженнями.Встановлювалася сесійна робота конгресу, в період між ними функціонувала президія конгресу. Передбачалося утворення Директорії різних комісій: оборони, земельної, бюджетної. Визнавалися лише ті постанови Директорії, які приймалися за участі Головного отамана С.Петлюри.Урядом директорії була Рада народних міністрів. До складу входили Кабінет народних міністрів, 15 народних міністрів та Державний секретар. Центральними органами галузевого правління були міністерства, що поділялися на департаменти та відділи.Згідно із „Тимчасовим законом про державний устрій і порядок законодавства УНР” передбачалося не пізніше 2 травня 1920 скликати предпраламент – Державну народну раду. До цього Директорія здійснювала свої повноваження через Раду народних міністрів. Однак цей закон не набрав чинності.Місцеве управління відповідалу поділу на губернії. Повіти, волості, міста та селаю В режимі державного керівництва дія от комісари (губернські. Повітові та волосні) і отамани (сільські та міські), яким підпорядковувалися місцеві правління. Директорія відновила доеволюційні земські (зібрання та управи) та міські (думи та управи) органи самоврядування. Паралельно з ними діяли ради депутатів (робітничих, селянських, солдатських). Силовими структурами стала армія УНР, відновлена міліція та судові установи.Судові органи: Найвищий генеральний суд, апеляційні та мирові суди, надзвичайні військові суди.

94. Розвиток адміністративного законодавства в другій половині XIX ст. – початку XX ст. в Росії.Адміністративне законодавство - галузь законодавства почала формуватися у другій половині XIX ст., і характеризувалася обмеженням прав особи.1861 р. Маніфест Олександра II Оголошено скасування кріпацтва1881 р. "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" На його підставі губернатори використовували такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адміністративні стягнення в виді арешту застосовували земські начальники, посади яких були затверджені в 1889 році.1905 р. Маніфест 17 жовтня Цар Микола II дарував усім підданим громадянські права і свободи (совісті, віросповідання, політичний плюралізм тощо)На початку 20 ст. адміністративна зекономдавство спрямовувалося на обмеження громадянських свобод дарованих Маніфестом.1905 р. Закон про вибори» Внесено зміни до Маніфесту 17 жовтня щодо виборних прав кожної верстви населення1905 р. 1906 р. "Тимчасові правила про пресу" Були обмежені громадські свободи, проголошені Маніфестом. Забороняли публікації, які загрожували безпеці держави, закликали до страйків на підприємствах та припинення занять в учбових закладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.1906 р. "Тимчасові правила про товариства та спілки Заборонялися товариства, які мали мету, що суперечила громадській моралі, була заборонена кримінальним законом або загрожувала громадському спокою та безпеці.1906 р. "Тимчасові правила про зібрання Практично виключали можливість проведення зібрань без дозволу поліції і присутності її представників, які в будь-яку мить могли їх припинити

95. Прийняття першої австрійської Конституції 1848 року та її значення для України.У квітні 1848 р. під тиском революційного руху цісар Фердинанд 1 проголосив першу австрійську конституцію, яка містила деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян.Він скликав австрійський парламент, скасував кріпацтво, дозволив діяльність своєрідного тимчасового національного уряду –Головної Руської ради у Львові.Але вже в березні 1949 р. імператор Франц-Йосиф оголосив антидемократичну нову конституцію, що закріплювала створення централізованої держави, в які влада зосереджувалася в руках імператора.Імператорським патентом від 29 вересня 1850 р. для Галичини, як і інших провінцій, установлювалася крайова конституція, яка передбачала поділ краю на 3 округи і створення 3 окружних сеймів. Округи мали створюватися з урахуванням національного складу населення: Краківський –польського, Львівський – польського й українського, Станіславський – українського. Це була невдала спроба загладити соціальні протиріччя і національні суперечки.Патентом від 31 грудня 1851 р. загальнодержавна конституція і крайові конституції скасовувалися і поновлювалася необмежена влада імператора. Таким чином в Австрії було відновлено абсолютизм.У 1867 р. абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Країною управляв один монарх (австрійський) і два уряди, два двопалатні парламенти. Глава дуалістичної монархії Франц-Йосиф одночасно був імператором Австрії і Королем Угорщини. (Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії). При цьому Австрійський рейхстаг (парламент) прийняв ще одну конституцію, яка діяла до 1918 р. у т.ч. і на укр.. землях, в Угорщині відновлено дію конституції 1848 р.

96. Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.р.Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратуру, слідчіх, колегії захисників, нотаріату тощо.Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.

97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії.До 1861 р. селяни розподілялись на кріпаків та державних, які виконували державні повинності. Кріпосні селяни відбували панщину, платили оброк і в усьому залежали від пана. 19 лютого 1861 р. оголошено маніфест Олександра II про скасування кріпацтва. Селяни ставали особисто вільними. Селяни мали право самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи, але селяни на довгі роки залишалися економічно залежними, бо до викупу землі-наділу селянин не могли скористатися правами. Вони сплачувати подушну подать, несли державні повинності.Селянська реформа запровадила сільське й волосне самоврядування: органами селянського самоврядування були=сільський схід (компетенція обмежена: вибір сільськ. адміністрації, перерозподіл земель, повинностей в сільск. громаді, розгляд сімейних суперечок) і обраний ним староста (скликав сходи, організовував виконання рішень, наглядав за шляхами, мостами)=волосний схід (обирав волосного старшину, склад волосного суду, вирішував господарські питання), волосний старшина (забезпечував громадський порядок і спокій),=волосний суд (складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 кар. ( з 1889 – 300 крб, а також дрібні кримінальні справи).З метою координації стосунків між селянами й поміщиками створено інститут мирових посередників, який існував до 1889 р. , на заміну йому прийшов інститут земських начальників, які отримали широкі адміністративно-судові повноваження щодо селян (затверджували рішення селянських установ, призначали покарання селянам). За місцевими поміщиками залишалося право скликання сільського сходу.За земською реформою селяни обирали своїх представників до земських установ.Селянська реформ, за соціально-економічним змістом була буржуазною і проводилася в інтересах дворянства. Розширення прав селян здійснювалось під керівництвом голови ради міністрів П.Столипіна, і отримало назву „столипінських реформ”.

98. Скасування кріпацтва в Австрійській імперії 1848 року, його політико-правові наслідки для українських земель.Березень 1848 р. у Закарпатті проголосили закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян. Квітень 1848 у Галичині оголошений патент імператора про скасування панщини. Серпень 1848 на Буковині розповсюджено дію патенту. У Галичині поміщики стали саботувати закон про скасування кріпацтва, і у 1848 р. у Львові створено першу політичну організацію, що захищала демократичний розвиток Галичини (Головну Руську раду)В результаті революційних подій в Австрії було скасовано кріпосну залежність селян. Ліквідовано панщину за викуп, як форму кріпосної залежності. Але, як і в Росії, це не полегшило економічного становища. Селяни мали компенсувати поміщикам 20-кратну вартість всіх річних повинностей, підлягали прямому і непрямому оподаткуванню, повинні були утримувати школи, шляхи тощо.Поміщики захопили у приватну власність сервітути (права користування чужим майном- громадські угіддя, ліси, пасовиська), а багатьох селян звільнили без землі, що призвело до нових кабальних угод. Селянин мав платити за заготівлю дров, будівельних матеріалів, випас худоби. З приводу сервітутів селяни зверталися до судів, але не вигравали справ. Після аграрної реформи 42% селянських господарств стали економічно не рентабельними і не мали можливості прогодувати своїх власників. На принці 19 ст. вкрай зубожілі селяни змушені були емігрувати до США, Бразилії, Канади та інших країн.Позитивні наслідки: селяни звільнилися від закріпачення, скасувалася за викуп панщина У зв’язку з поширенням капіталістичних відносин на селі застосовується система вільного найму, з’являються сільгосп. робітники.Негативні: ліквідація сервітутного права, а також права селян користуватися громадськими землями

99. Розвиток законодавства про кримінальне покарання в Російській імперії 1845-1885 р.р.Розвиток права в повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу.7 липня 1945 року був прийнятий указ «Про амністію в зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» - були звільнені особи засуджені терміном до 3 років. Звільнялись воєнні злочинці.Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 р. Звільнались засуджені до позбавлення волі терміном д о 5 років, чоловіки старші 55 років,жінки 50 років,неповнолітні до 18 років,та невиліковно хворі.1947 приймаєтьсяуказ «Про відміну смертної кари», це покарання замінили на 25 років в таборах.Більш жорстокими стали кримінальні норми,спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров’я, свободи,гідності28 грудня 1960 року Верховна рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю ввійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за держ. Злочини та Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.У 1970 р. вводиться новий інститут – умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці.У 1972 р. вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.Слід зазначити що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.

100. Механізм державного управління в Радянській Україні в 1917-1920 р.р.Вищим органом влади проголошується Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет. До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Медвєдєв. ІІ Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. Свою роботу ЦВК проводив через відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. ЦВК зі свого складу обирав Президію.Вищим виконавчим і розпорядчим органом радянськой України був уряд – Народний Секретаріат. Формування уряду було компетенцією ЦВК. Центральними органами управління були секретарства,які очолювали народні секретарі. Держава мала назву УНРФормування вищих огранів влади і управління в радянській Україні цілком залежало від Москви.Місцеві органи влади. В міру поширення радянської влади на території України Народний Секретаріат скасував посади губернських, повітових і міських комісарів,встановлені ЦР.Місцевими органами влади були проголошені ради селянських і солдатських депутатів і їх виконавчі комітети.Створювались надзвичайні органи влади – ревкоми, військ ревкоми, формування яких було прерогативою більшовицької партії.

101. Розвиток права у західноукраїнських землях у XІX ст.На початку 19 ст. на західноукраїнських землях повністю затверджується австрійська система права. Галичина стає місцем апробації нових австрійських законів.Цивільний кодекс 1797 року,який було запроваджено в Галичині,став базою для подальшого вдосконалення цивільного законодавства. Джерелами кодексу були чисельні нормативно-правові акти, як Австрії так і інших держав.Після скасування в Австрії кріпосного права відбувається пожвавлення як внутрішньої так і зовнішньої торгівлі,в зв’язку з чим виникла гостра потреба в розробці торгового кодексу.Робота над кодифікацією кримінального права почалась ще в 18 ст. В 1787 р. приймається кримінальний кодекс. Він складався з двох частин,де перша регулювала процесуальне,а друга матеріальне право. Була скасована смертна кара.Кримінальний кодекс 1852 р. відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини і проступки. Знову вводилася смертна кара,широко використовувалося тюремне ув’язнення.Таким чином можна сказати що відбувався стрімкий розвиток права.

102. Юридичне оформлення СРСР.Декларація і Договір.28 грудня 1920 р. було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. Але за допомогою об’єднаних наркоматів партійна влада активно втручалась у внутрішні і зовнішні справи України. Фактично формувалась унітарна держава – Росія, яка просто включала в себе Україну.30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Большого театру відкрився І Всесоюзний з’їзд рад. Він ухвалив рішення про утворення СРСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Чотири республіки утворили єдину союзну державу. До системи центрального управління входили союзні, союзно-республіканські та республіканські наркомати. Було обрано ЦВК у складі 371 члена, 88 з яких представляли Україну. Доопрацювання договору і Декларації продовжувалося в 1923 році,коли було створено комісію по розробці Конституції.Політика Росії щодо України мала загарбальний характер, вона була встановлена на перетворення українських земель в російські, на встановлення радянської влади в Україні.

103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині XІX ст., їх зміст і вплив на українські землі.Революційні події 1848 року, які призвели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, визвали зміни і на західноукраїнських землях. Був проголошений закон про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селянАграрна реформа 1848 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання укр. поміщиків саботувати закон про відміну кріпацтва визвали обурення населення. У Львові була створена перша українська політична організація – Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини.Програма Головної Руської ради була обмежена. Вона зводилась до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція,яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Вона закріпляла створення централізованої держави,в якій влада зосереджувалась в руках імператора.Загалом,західноукраїнські землі знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським додатком до Австо-Угорської імперії.

104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 р.р.Кримінальне право спрямовувалося на боротьбу з контрреволюцією, бандитизмом, спекуляцією і саботажем.Джерелом права була революційна правосвідомість, а також декрети, постанови, рішення та положення органів центральної та місцевої влади.У 1921 р. уряд прийняв ряд норм. прав. актів з метою зміцнення більшовицької диктатури. (про боротьбу з бандитизмом, хабарництвом, посадовими злочинами)З переходом до непу юристи розгорнули дискусію з питань революційної законності, внаслідок чого сформувалася наука і практика кримінального права. ЇЇ результатом стали кодекси:Кримінальний кодекс 1922 р. давав визначення, кваліфікацію складу, видів злочинів: державні (контрреволюція), проти порядку правління, посадові, проти церкви, життя, здоров’я, майнові, військові.Метою покарання є попередження злочинності. Мірою покарання визначав громадський осуд, штраф, ув’язнення. Виправні роботи, вигнання з країни. Розстріл.Смертна кара не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх до 18 р., за строком давності більше 5 років. Позбавляли волі від 6 міс. до 10 років. Встановлювалася відповідальність за недонесення за державні злочини.З утворенням СРСР і згортанням непу у 1927 р. приймається новий Кримінальний кодекс, який містив більше 50 законодавчих актів.В цілому кримінальне законодавство спрямовувалося більше на захист держави аніж особи.

105. Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х р.р.Найвищим конституційним органом УРСР вважалася Верховна Рада України. Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства. В 60—80-х роках структура судової системи в СРСР майже не змінюється. 1970 року після створення союзно-республіканського Міністерства юстиції нотаріат було передано в його відання. Прокурорська система в СРСР була найбільш централізована. В Конституції 1978 р. зазначалося, що найвищий нагляд здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчими за підпорядкуванням прокурорами. 1979 року було прийнято закон «Про адвокатуру». Значний вплив на розвиток правової системи УРСР мала прийнята 20 квітня 1978 року Конституція УРСР, яка з певними доповненнями та поправками діяла до 28 червня 1996 року. Ця Конституція була найоб’ємнішою і ще більш заідеологізованою, ніж попередня. Вона складалася з преамбули, 10-ти розділів, які, в свою чергу, складалися зі 171 статті. Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. Адміністративне законодавство було складовою частиною інших галузей права. 7 грудня 1984 року було прийнято Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Основою правового регулювання цивільних відносин у зазначений період був Цивільний кодекс УРСР 1963 року. Головним нормативним актами був Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, затверджений 20 червня 1969 р. 30 червня 1983 р. приймається Житловий кодекс УРСР. В галузі трудового права слід відмітити прийняття 10 грудня 1971 р. Кодексу законів про працю УРСР. 8 липня 1970 р. приймається Земельний кодекс УРСР. 23 грудня 1970 р. прийнятий виправно-трудовий кодекс УРСР. Таким чином, зміни в законодавстві в зазначений період спрямовувалися насамперед на зміцнення неототалітарного режиму, що склався в СРСР і в Україні в середині 60-х — першій половині 1980-х років.

106. Головні напрями розбудови сучасної незалежної України.Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії. 10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 p. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Забезпеченню міжнаціональної злагоди сприяло прийняття 25 червня 1992 р. Верховною Радою Закону “Про національні меншини в Україні”. Важливе значення для становлення суверенної Української держави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Державний гімн України”, 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор України, 19 лютого 1992 р. - тризуб як малий герб України. Складовою частиною зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності стало прийняття Закону “Про митну справу в Українській РСР” від 25 червня 1991 p. та Митного кодексу України 12 грудня 1991р. Верховна Рада 16 липня 1994 р. ухвалила рішення про приєднання України до Договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Була прийнята Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на території України”. Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 p., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”, Закон “Про прикордонні війська України”. 26 червня 1992 р. прийнято Закон України “Про надзвичайний стан”. Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”. Було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Новий етап у формуванні виконавчої вертикалі відбувся вже на основі нової Конституції України з прийняттям у 1997 р. нових законопроектів про місцеві держадміністрації, про місцеве самоврядування, про територіальний устрій і статус адміністративно-територіальних одиниць тощо. У квітні 1992 р. Верховна Рада прийняла Концепцію судово-правової реформи. Законом України “Про Конституційний суд України” від 3 червня 1992 р. були закладені основи конституційної юстиції. У період 1991-1994 pp. на підставі Законів “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р. дещо розширилися функції судів і посилилася незалежність суддів. Правові основи організації й діяльності прокуратури були закладені Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. Організаційно-правові основи діяльності міліції України містяться в Законі України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Важливе значення для захисту інтересів держави мало створення державного правоохоронного органу спеціального призначення - Служби безпеки України, чия компетенція визначається Законом “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. Правові засади діяльності адвокатури визначаються Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1991 р.

107. Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.р.Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встановлення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест "Про перетворення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Державну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядат бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу - Ради міністрів.

108. Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України.У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три групи: землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утворено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобережжі через повстання поміщиків(шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.Міська реформа 1870 р.За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків.Спочатку міське самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі,Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів га ін.), про придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самоврядування позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом і цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повноважень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.

109. Вибори в Російській імперії в III та IV Державні Думи та їх діяльність.У 1905 р. після поразки російського царизму у військових операціях проти Японії, в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. У відповідь царський уряд в рамках реформи політичної системи створив двопалатний парламент, який складався з верхньої палати – Державної ради і нижньої палати депутатів – Державної думи. Це зберігало, але обмежувало абсолютну монархію та запроваджувало виборчу систему в Росії.Державна дума представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією думи була участь у попередній підготовці законопроектів. Вона мала право законодавчої ініціативи, крім основних законів та держ.бюджету. Ставилася в залежність від царя, котрий міг її розпустити достроково, визначав тривалість засідань і перерв.Було проведено вибори до I та II Думи, у т.ч., чверть депутатів склали представники від Українських губерній. На виборах до I та II Думи виборці поділялися на 4 курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу поміщики (1 голос поміщика = 45 голосам робітників). Селяни достали достатню кількість місць, бо уряд вважав їх консервативними.Водночас у 1906 р. революційний дух почав спадати і 3 червня 1907 р. оприлюднено нове антидемократичне „Положення про вибори до Державної думи”, яке скоротило кількість депутатів від робітників, переваги надавалися лише великим землевласникам.Наслідком цього стало обрання серед відповідно 111 українських депутатів до III та 97 - до IV Дум, які в більшості були монархічно налаштованими поміщиками і священиками. Селянство України було взагалі позбавлене права участі в IV Думі. Української громади в IV також Думі не булоКоли у 1908 р. депутати внесли законопроект про укр. мову навчання у початкових класах школи, у 1909 р. про укр. мову у судах, у 1913 р. про свавілля адміністрації в Україні з жодного з цих питань Дума не прийняла рішення в той час як малі народи Кавказу отримали рідну мову навчання в школах.. Переважно монархічно-шовіністичний склад III та IV Дум зумовив її реакційний характер

110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року.Після революційного вибуху 1917 р., зречення царя Миколи II від престолу та утворення Тимчасового Уряду, значно активізовано громадсько-політичне життя на Україні, відбулося зростання укр. політичних партій та угрупуваньДля подолання розпорошеності націон.сил 3 березня 1917 р. на Трудовому конгресі у Києві була створена Центральна Рада (ЦР) — вищий орган влади Української держави, її главою став М.Грушевський.6-8 квітня 1918 р. повноваження ЦР підтвердив Всеукраїнський Національний конгрес, який ухвалив автономію України у складі Росії та українізацію всіх сфер життя. Провів вибори до ЦР (шляхом делегування до її складу представників політ. партій та демократичних сил).Структурно ЦР складалася з Загальних зборів, президії Ради (голови та 2 заступники), комітету Ради (Малої Ради), комісій Ради. Працювала посесійно та пленумами. Видавала акти у формі законів, універсалів, постанов, ухвал, рішень. Пройшла етапи: 1. до червня 1917 – національне блокування партій і організацій, 2. до 7 листопада 1917-формування на базі ЦР представницького, національного органу влади в Україні 3. до 29 квітня 1918-перетворення ЦР у вищий законодавчий орган парламентського типу (передпарламент). Виконавчим органом спочатку була Мала Рада, згодом — згідно з 1 Універсалом створено перший український Уряд - Генеральний Секретаріат–центральний орган виконавчої влади, на чолі з В.Винниченком (складався з генер. секретарств (міністерств внутрішніх, земельних, фінансових, судових, харчових справ...), які очолювали ген. секретарі -від 8 до 14). У 2 Універсалі оголошено про результати компромісних переговорів з Тимчасовим Урядом: ЦР підтримує уряд Петрограда, який в свою чергу підтримує автономію України та визнає ЦР –органом влади, не чекаючи Установчих зборів. 3 Універсалом проголошено Українська Народну Республіку у федеративних зв'язках з Росією, а 4 Універсалом - незалежну суверенну державу Україна. Водночас ЦР недооцінила значення відродження укр. армії, не змогла забезпечити порядок в країні, роботу залізниць. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла конституцію УНР. Того ж дня німці остаточно окупували Україну, розігнали Центральну Раду, поставивши при владі генерала П.Скоропадського.

111. Кодифікація радянського законодавства в Україні в 20-х роках.У 1922 -1927 рр в Україні як і в Радянській Росії була проведена повна, широка і швидка кодифікація всіх галузей права, які стояли на захисті інтересів диктатури пролетаріату, і водночас забезпечувала певну стабільність суспільства, мали більш ліберальний режим.Кодифікація була викликана: = необхідністю систематизувати правові норми, = проблемами, суперечностями радянського законодавства, = виходом на міжнародну арену, що вимагало «цивілізованого» ставлення до державно-правових інститутів.Основним її методом була рецепція – перенесення – законодавства РСФРР, а пізніше союзного. Було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання погодження з чинним законодавством усіх проектів. Водночас в деяких випадках процес кодифікації випереджав російський (проект цивільного процесуального кодексу 1022 р. був покладений в основу аналогічного кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс (діяв до 1956 р.) та Кодекс законів про освіту, хоч подібні акти в інших республіках не розроблялися і були відсутні на союзному рівніВ результаті кодифікаційних робіт в Україні було створено багато кодексів та інших актів з основних галузей права: 1922 –Кримінальний. Кримінально-процесуальний кодекси, Положення про судоустрій, Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, 1923 – Закон про ліси, 1924 –Цивільно-процесуальний, тимчасові будівельні правила 1925 Ветеринарний кодекс Виправно-трудовий 1926 – кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб 1927 Адміністративний кодекс та нові редакції Кримінального, Кримінально-процесуального кодексівУ 1929-1930 р. було видане систематизоване зібрання чинних законів УРСР у семи томах. При їх підготовці використовувалися традиційні західноєвропейські форми, але вони наповнювалися новим змістом, що проявлялося у: 1. забезпеченні в кодексах пріоритету загальнодержавних інтересів 2. надання державі права у разі потреби втручатися у врегульовані законом відносини, незважаючи на права і свободи

112. I та II Універсали Центральної Ради. Причини їх появи, зміст і значення.I Універсал10 червня 1917 — виданий I універсал, що проголосив автономію України. Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко.
Умови І Універсалу:Проголошення автономії України в складі Росії;Джерелом влади в Україні є український народ;Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;
Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді;
II Універсал
3 липня 1917 — II Універсал Центральної Ради, що зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.
Умови ІІ Універсалу
Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;
Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;
Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;
Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.
II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.

113. Особливості проведення реформи адміністративного устрою УРСР в 20-х р.р. – першій половині 30-х р.р. XX ст.Територію УСРР визначено Ризьким миром 1921 р. між Росією та Польщею. 1922 р. республіка ввійшла до складу СРСР, а 1924 р. на її території утворено Молдовську АСРР.У 1917 – 1918 радянська Україна називалася УНР, з 1919-1937 - Українська Соціалістична Радянська РеспублікаУ період 1917-1922 зберігався старий, дорадянський адміністративний поділ, у складі 9 губерній (а не 12 як було раніше). У Криму створено автономію у складі РСФРР. У 1922 р. розпочалася адмін.реформа. Губерній знову стало 9. Наступного року ліквідували повіти та волості, замість них утворено 53 округи та 706 районів які об’єднували сільські, міські та селищні ради. У 1925 р. уряд ліквідував губернії як амін.одиницю і ввів трьохступеневий амін.поділ на округ=район=сільраду . Серед них 12 національних районів і 549 національних сільрад (євроейські польські татарські)У 1930 р. ліквідовано і округи, введено 2-ступеневу структуру район-сільський і місто-сільрада. Метою було наближення провінції до центру, але ця структура не виправдала сподівань.
Тому у 1932 р. уряд провів чергову адмінреформу, створивши поділ який існує нині.Найбільшою амін.одиницею є область, області поділялися на райони, ті на місцеві ради – міські, сільські та селищні. До 1940 р. зберігалася молдавська автономія.У 20-30 роки територіальний та адміністративний устрій УСРР постійно змінювався і реформувався. А напередодні другої світової війн, після пакту Молотова-Ріббентропа, західні кордони УРСР змінилися радикально

114. Формування фабричного законодавства в Російській імперії в другій половині XIX ст.Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва викликали необхідність у законах, що регулюватимуть трудові відносини. Розвиток фабрично-заводського законодавства – норми застосовувалися у приватних підприємствах, на державні – не поширювалися, мали більше декларативний характер.
1882 р. Закон «Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах» Забороняв роботу дітей до 12- річного віку і встановлював обмеження щодо праці підлітків.
1885, 1897 р «Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах» Встановлювалася максимальна тривалість робочого дня в 11,5 годин, заборонялося використання праці жінок і підлітків на тяжких і підземних роботах, а також уночі, вводились обмеження щодо застосування штрафів. 1886 р. "О надзоре за заведеннями фабричной промышленности и о взаимных отношениях фабрикантов и рабочих" Закон про штрафи. В Україні було введено в Волинській, Київській, Подільській, Харківській і Херсонській губерніях лише через 7 років після прийняття — у 1894 році. На Полтавську, Таврійську і Чернігівську губернії цей закон розповсюджується ще пізніше.

115. Прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”.
16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — “Декларацію про державний суверенітет України”. Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.
Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон “Про економічну самостійність Української РСР”, прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.

117.Серпневий путч в Москві, припинення діяльності КПРС і КПУ. Прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України “Акту державної незалежності України”.

118.Підтвердження “Акту незалежності України” всеукраїнським Референдумом 1 грудня 1991 р.

119.Причини та передумови прийняття Конституції незалежної України 1996р.

120.Конституція України 1996р., її загальна характеристика.

60. Роль церкви в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)Конституція П.Орлика (схвалено 5 квітня 1710 р. в день його виборів на гетьмана, з назвою ''Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького'') була першим конституційним актом в Україні і укладалася не між гетьманом і монархом, а між гетьманом та козацтвом, яке виступило від імені всього народу, написана українською та латинською мовами, мала чітку систему (вступ і 16 розділів) і складала документ, де були сформульовані головні принципи побудови держави, проголошувала незалежність України від Польщі та Москви.В §1 Конституції: православ’я оголошується панівною релігією,закріплюється безпосереднє підпорядкування київської митрополії Константинопольському патріархувиловлюється супротив пригноблюванню польською владою православної віри заклик до навчання руських дітей в новозбудованих православних церквахКонституція була затверджена шведським королем Карлом XII, але практично не вступила у юридичну силу в Україні, за винятком обмеженої території, яка контролювалася ШвецієюЛишилася в історії як оригінальна правова та мовна пам'ятка, що обґрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки. .

61 Зміни суспільних відносин України-Гетьманщини XVII – XVIII ст.Визвольна війна внесла зміни в соціальний устрій та суспільні відносини Гетьманщини, водночас в ній залишився поділ на панівні та залежні верстви. Соціальне становище населення в роки війни зазнало змін у бік розширення прав для залежних верств.Замість польської еліти 1. панівною верствою стають укр. феодали, до складу яких увійшли =частина старої, не полонізованої шляхти, що підтримували боротьбу за незалежність, =бунчукове товариство (козацька верхівка) = військове товариство (військова верхівка) =значкове товариство (полкова верхівка).Панівна верства мала привілеї та вольності, отримані від гетьманської влади, звільнення від мита та податків, виключне право на промисли та торгівлю, були землевласниками (набували землю як плату за службу чи шляхом захоплення).2. українське духовенство: біле (мирське) і чорне (монастирське)3. козацтво, після визвольної боротьби все вважалося реєстровим, звільнялося від податків, за службу отримувало земельні наділи. У 18 ст їх стан погіршився. Вони були поділені на виборних (заможних, боєздатних), підпомічників (бідних, без військового спорядження) та підсудків (безземельних казаків). Поступово козацтво занепадало, вони бідніли і досягали рівня селян4.селянство служили працею, після визвольної перемоги отримало волю, було ліквідовано кріпацтво. Але поступово все повернулося назад (панщина - 2 дні на тиждень за Мазепи, мали платити чинш натуральний і грошовий, обмежено переселення умовами виконання всіх повинностей за Розумовським), заборонено змінювати місце за Указом Катерини 2.5. міщани юридично вільні але політично безправні, сплачували великі податки, виконували повинності. Більшість міст втратили магдебурзьке право і підлягали козацькій адміністрації. Ремісники за професійною ознакою об’єднувалися у цехи, купці у гільдії.62. Зміни у правовому становищі українських земель у складі Австрійської імперії.

63. Органи урядової адміністрації, місцеве самоврядування в українських землях у складі Австрійської імперії.Австрійський уряд захвативши Галичину та Буковину штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний Коронний край. Закарпаття завжди вважалося частиною Угорщини. У березні 1849 р. Буковина виділилась із складу Галичини стала коронним краєм. З 1867 р. у дуалістичній Австро-Угорщині Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії.Галичина - провінція на чолі з призначеним цісарем губернатором, поділялася на 6 (потім 18) округів „циркулів” на чолі з окружними старостами та 59 районів „дистриктів”. Міські ради „магістрати”, призначав губернатор. Після революції стала намісництвом, територію якого розділили на 74 повіти на чолі зі старостами та сільські громади „гміни” на чолі зі старостами „війтами” . Галицьким крайовим сеймом керував крайовий маршалок.Буковина у березні 1849 р. виділилась із складу Галичини і проголошена коронним краєм з 9 повітів на чолі з крайовим президентом, який призначався імператором. Йому підпорядковувалися крайове правління та крайовий сейм, керований крайовим маршалком.Закарпаття, ще в 11 ст. захопила Угорщина, вважалося її невід’ємною частиною, не виділялося в окрему провінцію. Поділялося на 4 області „жупи” на чолі з „жупаном” та його помічниками – „наджупаном” та „під жупаном”. Області мали господарсько-територіальні одиниці „Домінік”, що належали великим землевласникам та райони „комітати” на чолі з окружним начальником „журатом”. Села (громади) очолювали старости.Уся система влади у трьох частинах була строго централізованою і бюрократичною. Але укр.. землі поділені між двома імперіями практично не мали статусу автономії.Велику допомогу в управління надавала християнська церква різних конфесій, яка теж мала амін. Поділ на єпархії, очолювані єпископами.

64. Кодифікація права в Російській імперії. “Зібрання малоросійських прав” (1807 р.).На більшості українських земель до 40-х років XIX ст. продовжувало діяти: Місцеве звичаєве право, Литовські статути, Збірники Магдебурзького права Російське законодавство (застосовувалося лише на території Слобідсько-Української губернії). З метою приведення місцевих норм у відповідність із загальноімперським законодавством започатковано кодифікацію права: =загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював М. Сперанський, утворено кодифікаційну Комісію, яка згідно Імператорського Указу 1804 р. мала систематизувати всі нормативні акти, чинні в Російській імперії, у т.ч. на українських земляхУ 1807 р. групою Ф. Давидовича підготовлено «Зібрання малоросійських прав 1807 р.» (з 3 частин, 5 книг, 42 розділів, 1377 параграфів ) з метою упорядкування цивільно-правових норм Чернігівської й Полтавською губерній. Це був перший проект цивільного кодексу України, він не був офіційно затверджений, але широко використовувався практиками.У 1826 році Комісія складання законів була перетворена в другий відділ царської канцелярії, результатом її роботи було те, що У 1840 р. на Лівобережжя та у 1842 р. на Правобережжя України поширено загальноімперську правову систему (цивільне й кримінальне законодавство).

65. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління в Австро-Угорщині.За формою правління до 1848 р. Австрія була абсолютною монархією. Уся повнота законодавчої, виконавчої, судової військової влади належала імператору з династії Габсбургів.У 1867 р. абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Країною управляв один монарх (австрійський) і два уряди, два двопалатні парламенти.В управлінні імператор (цісар) спирався на уряд – кабінет міністра на чолі з президентом міністрів, придворні ради, головні управління, надвірні канцелярії.Державна рада була дорадчим органом.Парламент – рейхстаг – поділявся на верхню (палату панів) та нижню (палату послів). Опорою монархії на місцях була аристократична олігархія – австрійського та місцевого походження (польського, угорського, румунського)Силовими структурами слугували поліція, жандармерія, армія.Австрійський уряд захвативши Галичину та Буковину штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний Коронний край. Закарпаття завжди вважалося частиною Угорщини.У березні 1849 р. Буковина виділилась із складу Галичини і була проголошена коронним краєм на чолі з Президентом, який призначався імператором.З 1867 р. у дуалістичній Австро-Угорщині Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії.Вище означена центральна система управляла провінціями, серед яких Галичина, Буковина Закарпаття.

66. Сутність політико-адміністративних реформ в Україні в1950 -1960 Унаслідок реформування управління судовою системою у 1956 були ліквідовані Міністерство юстиції СРСР та обласні й крайові управління юстиції.на обласні суди покладалися невластиві для судових органів функції керівництва нотаріальними конторами,контролю за всією діяльністю народних судів.відбулася реорганізація органів держбезпеки та внутрішніх справ.указом Президії Верховної Ради СРСР розпочалася децентралізація органів внутрішніх справ.у 1960 у зв’язку з ліквідацією МВС СРСР керівництво органами внутрішніх справ бели перейменовані в органи охорони громадського порядку.

67. Права і свободи громадян за Конституцією УРСР 1978 р. Четверта Конституція УРСР – у зв’язку з ухвалою програми побудови комунізму вирішено провести конституцій реформа, що затягнулося на довгий час з огляду на усунення М.Хрущова та зміни економічної та соціальної ситуації в країні.У жовтні 1977 Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну конституцію20 квітня 1978 р після всеукраїнського обговорення Верховна рада УРСР 9 скликання ухвалила 4 конституцію. Текст укр. мовою,Була повною рецепцією (відтворенням) союзної.Складалася з преамбули, 19 глав та 10 розділів щодо основи суспільного ладу і політики, держави та особи, державних органів влади, державного та адміністративно-територіального устрою, ради народних депутатів, державного бюджету, герба, прапора. Гімна, столиці.Конституція проголошувала широке коло прав і свобод громадян (слова, друку, зборів. Мітингів, демонстрацій тощо), але механізм їх реалізації був ненадійним, а той взагалі відсутній.Більшість статей були декларативні, які не були закріплені відповідними законами. Не були чітко визначені ознаки суверенітету та механізми його реалізації.Значення: була декларативною, змінила назву парламентарів на народних депутатів, затвердила державну символіку та амін.устрій у складі 25 областей

68. Зміст і значення Конституції УРСР 1937 р.третя Конституція УРСР – для узгодження діючої конституції 1929 з прийнятою другою конституцією СРСР 1936 р. Затверджено 25 січня 1937 р. на 14 Всеукраїнському з’їзді Рад УРСР. Текст укр. мовою,Була повною рецепцією (відтворенням) сталінської конституції 1936 р. Абсолютна більшість державно-владних повноважень була віднесена до відання загальних органів. Була демократичною за змістом та декларативною по суті.У ній розписано права і свободи (в той час, коли реально їх не існувало), встановлено демократичну виборчу систему (реально з одним кандидатом, при визнанні чистого бюлетеня дійсним), проголошено побудований соціалізм (при тотальній бідності населення), надано право вільного виходу УРСР зі складу СРСР без жодних гарантій та механізмів реалізації цього права. Вперше з’являється стаття про керівну і визначальну роль компартії в суспільстві і державі.Проголосивши принцип від кожного за його здібністю, кожному за його працею, намагалася зовні максимально збільшити подібність радянського устрою до устрою демократичних держав. Так, було декларовано право на відпочинок, а чи багато міг відпочити колгоспник, право на працю, фактично було обов’язком працювати. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими, проголошувалося загальне та виборче право при таємному голосування, але право виставляти кандидатів у депутати належало лише комуністичній партіїВ реальності ці норми не діяли, їх справжнім призначенням було маскування перед світовою спільнотою і власним народом злочинної сутності тоталітарного режиму. Права і свободи були несумісними з масовими репресіями, що почалися з 20 років в Україні, а з 1934 р. на решті території СССРЗначення: була декларативною, але як конституційна пам’ятку оцінюється позитивно за рівнем правотворчості та кодифікаційної техніки конституційних норм.

69. Прийняття Конституції України 1996 року,її загальна характеристика. Конституція 1996 пов’язана із здобуттям Україною незалежності, що спричинило зміни в державній та правовій системі потребувало радикальних конституційних змін.Тривали довгі обговорення політичної системи парламентська, президентська чи змішана, яв ми бачимо ці дискусії не припиняються і на сьогодні. Було утворено 2 конституційні комісії, які розробляли варіанти проекту. Виникла конституційна кризи, яка закінчилася угодою між Президентом України та парламентом.28 червня 1996 р. ухвалено Конституцію України. Складається з преамбули, 15 розділів та 161 основної статі.За Конституцією, Україна є суверенна, незалежна, демократична, унітарна, соціальна, правова держава. За формою правління = республіка, за формою устрою – унітарна. Носієм суверенітету є народ.Державні символи: національний герб (золотий тризуб на блакитному тлі) національний прапор (полотно з двома рівними горизонтальними смугами, верхня – блакитна, нижня – золотисто-жовта) та національний гімн «Ще не вмерла Україна».Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу (Верховна Рада України) виконавчу (Президент України, Кабінет міністрів України, міністерства) та судову

70. Надзвичайне законодавство, яке діяло в УРСР у період другої світової війни.У період війни продовжували діяти норми кодифікованого у 20-х роках права. Зміни і доповнення у відповідні галузі вносилися розпорядженнями та постановами РНК, директивами, рішеннями, указами, наказами, роз’ясненнями та деклараціями Ставки, Державного комітету оборони, Верховної Ради.Окрім норм загальносоюзного законодавства діяли нормативні акти республіканського значення.Адміністративне право – норми перважно надзвичайних військових органів щодо санкцій за невиконання розпоряджень Набули конфіскаційного та репресивного характеру. Репресивний характер мала депортація у Сибір кримських татар у 1944 р.Цивільне право захищало приватну власність, не лише соціалістичну державну, а й приватну – житло, худобу, майно. Було розширено коло спадкоємців, збільшено державну допомогу незахищенимКримінальне право стало особливо репресивним щодо захисту держави, аж до вищої міри за ухилення від військового призиву, невиконання військової служби та дезертирствоСуворе покарання за розповсюдження паніки, пліток, чуток, втрату військових документів, крадіжки майна.Покараннями були умовне засудження, відстрочка виконання вироку з направленням у штрафні батальйони помилування та амністії.Скорочені терміни досудових дій та швидкість судового розгляду справи.

71. Кодифікація радянського законодавства в 1936 – 1940 роках.Протягом 1936 – 1940 рр. не приймалися окремі рішення щодо кодифікації, систематизації законодавства, але перехід економічної політики з непівської до соціалістичної призвів до значних змін у правовій системі і прийняте в цей період конституційне та надзвичайне законодавство мало системний та взаємопов’язаний характер.Державність у радянській України зазнає все більших обмежень, період сталінського режиму призводить до фактичної втрати Україною державного суверенітету. Відбувається знищення політичної опозиції, зростання партійної бюрократії, встановлення режиму особистої влади вождя партії.Конституція СРСР 1936 р. та Конституція УРСР 1937 р. надали комуністичній партії статус «керівного ядра», її рішення набули обов’язкової сили в державі і суспільстві. Репресивні органи СРСР, їх філіали в Україні нехтуючи нормами права, застосовували нечуване насильство, жертвами якого стали мільйони людей.Загальнодемократичні принципи кодифікації законодавства не відповідали потребам тоталітарної держави. Головною тенденцією розвитку права стала перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Так, абсолютна більшість державно-владних повноважень Конституції УРСР 1937 р. віднесена до відання загальносоюзних органів.Більш суворим стає законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду, зміни які внесені в той час у законодавство, у тому числі кодекси неадекватно жорстокими. Словесна незгода з режимом, критика вождів, або відмовчування, коли всі їх славили, розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство.7 серпня ухвалено постанову уряду, яку називали «закон про п’ять колосків» ( злочинець, що посягнув на громадське добро оголошувався ворогом народу і карався розстрілом.)Як і на центральному рівні, в Україні 9 грудня 1934 р. постановою «про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР» внесено суттєві зміни до процесуального законодавства. Слідство в таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачення вручалося за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, без касацій, апеляції та помилувань, вирок виконувався відразу ж після його винесення.

72. Реорганізація і функціонування державного апарату УРСР в перші повоєнні роки(1945-1950).У 1945 припинила свою діяльність ДКО, Відбулися перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР у 1947 р.порядок обрання,форми діяльності,структура не зазнали значних змін.указом Президії Верховної Ради УРСР Рада Народних Комісарів УРСР була перетворена відповідно на Раду Мінастрів Української РСР,відбувся перерозподіл компетенції між союзними й республіканськими урядовими органами на користь останніх.зменшилась кількість загальносоюзних міністерств і збільшилась кількість союзно-руспубліканських.

73. Особливості радянізації та юридичне оформлення приєднання Північної Буковини та Закарпаття до СРСР.У ході Другої світової війни вперше в історії всі укр.. землі об’єдналися в одній державі. Це об’єднання було легітимним, юридично законним шляхом оформлене і закріплене міждержавними угодами.У 1939 р. радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу в Східній Європі. Так званий «пакт Молотова – Ріббентропа»Північна Буковина та Південна Бессарабія за пактом увійшли до сфери впливу СРСР28 червня 1940 р. їх територію зайняла Червона Армія, а румунська адміністрація добровільно залишила. 2 серпня Верховна Рада указом оформила входження їх до СРСР і передала до складу УРСР. 7 серпня 1940 р. ВР України прийняла їх до свого складу і утворила на цих землях Чернівецьку та Аккерманську (згодом Ізмаїлівську_ області. Після війни 10 лютого 1947 р. радянсько-румунською угодою Румунія юридично підтвердила визнання цих земель за Україною.Закарпаття увійшло до складу України 26 листопада 1944 р., коли Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України, проведений після визволення краю від угорських окупантів, ухвалив «Маніфест про возз’єднання з УРСР». Тут утворено Закарпатську область.29 червня 1945 р. Чехословацька Республіка та СРСР підписали угоду про визнання законності входження Закарпаття до УРСР

74. Державне управління доби Гетьманату П. Скоропадського.29 квітня 1918 в Києві на хліборобському з’їзді гетьманом України обрано П. Скоропадського, а в ніч на 30 квітня його прихильники за підтримки німецької окупаційної влади захопили держ.установи, здійснили переворот. Проголошено Українську державу на чолі з гетьманом –гетьманат.За формою правління – класична президентська республіка з твердою, диктаторською владою. Конституційними актами Скоропадського визначено державний лад та організацію механізму влади, яка поділялася на законодавчу. Виконавчу та судову.Гетьман – найвища влада, мав законодавчі, виконавчі, військові та адміністративні повноваження, був головнокомандуючим армії, призначав голову та склад Ради міністрів, сенату, місцевого керівництва, затверджував закони.Рада міністрів – уряд на чолі з отаман-міністром (головою), складалася галузевих міністерств та генеральної канцелярії, яку очолював державний секретар. Організаційні питання вирішувала Мала рада із заступників міністрів.Сенат – вища інституція в судових та адміністративних справах, на чолі з президентом, сенаторів- досвідчених юристів, яких затверджував гетьман. Сенат поділявся на 3 генеральні суди:=цивільний =карний =адміністративнийМісцеве управління як раніше поділ на губернії, повіти, волості, села та міста, куди призначалися гетьманом відповідні старости, що наближалися до становища губернаторів та земських начальників царського режиму.У вересні 1918 відновилася діяльність земств.Місцева адміністрація була під контролем Міністерства внутрішніх справ і поліції (державної варти)14 грудня 1918 Скоропадський зрікся від влади і виїхав до Берліну

75. Розвиток сімейно-шлюбного законодавства в Радянській Україні (1917 – кінець 30-х р.р.).У 1919 р. приймається ряд декретів РНК УСРР, які скасовують попередню правову основу шлюбу. Законними визнаються лише громадянські шлюби, зареєстровані у відділі загсу, скасовано релігійні обмеження (різна віра), дозвіл батьків, наявність посагу, станові, гільдійні обмеження. Розлучення ставало вільним на прохання однієї з сторін.Було підготовлено проект Сімейного кодексу, але через громадянську війну не встигли його прийняти.31 травня 1926 р. ВУЦВК ухвалив «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя і про акти громадянського стану.До нього увійшли всі положення прийнятих декретів. Вперше запроваджується інститут усиновлення. Шлюбний вік для чоловіків з 18 р. для дівчат з 16 р. за умови не одруженості та відсутності психічних захворювань.Процедура одруження та розлучення спрощувалася до 1 дня. Майно подружжя ставало спільною власністю. У разі непрацездатності подружжя мало платити аліменти навіть протягом 1 року після шлюбуУ 30-і роки внесено зміни, які посилили відповідальність за несплату аліментів, заборонені аборти, розширені права дітей та вагітних. Шлюбний вік жінок підвищився до 17 років.

76. Законотворчість доби Гетьманату П. СкоропадськогоЗ самого початку Уряд П.Скоропадського окреслив основи законотворчого процесу: міністерства готували законопроекти, передавали їх на розгляд Ради Міністрів, після ухвалення Радою передавали Гетьману, який його мав підписати. Закон набирав чинності від часу зазначеного в самому законі та його опублікування, доводився до виконавців телеграфом чи через спеціальних посланців. Припиняв дію –силою іншого закону.Особливості законодавства – 1. не існувало чіткого розмежування між власне законами та підзаконними нормативними актами. 2. надання майже всім актам зворотної сили в часі 3. законодавство ЦР та Тимчасового уряду зберігало чинність, якщо не суперечило основам гетьманату.За 8 місяців функціонування видано близько 500 дркументів, які вважалися законамиОтримало розвиток конституційне право - законом про тимчасовий державний устрій України та змінами від 18 квітня 1918 до нього визначалися форма правління, система функції та компетенція органів влади. Передбачено створення нової структури –тимчасового Уряду на випадок смерті чи хвороби гетьмана.Згідно закону про громадянство Української держави від 2 липня 1918 всі, хто жив на Україні на ставали громадянами України і мали за рік оформити громадянство. Подвійне громадянство не допускалосяУ галузі цивільного права норм.правові акти регулювали взаємини селян з поміщиками, охороняли приватну власність на землю. Це закони: „Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями”, „Про право на врожай 1918 р. До цивільного права можна віднести правове забезпечення розвитку укр.. культури та освіти, визнання укр.. мови державною, створення Української академії наук і нижче початкової укр..школи.Кримінальне право мало відверту каральну спрямованість, особливо проти селян, які самовільно розподіляли поміщицькі землі. Це закони „про передачу хліба врожаю 1918 р., „Про заходи по боротьбі з розладнанням с\г.

77. Розвиток трудового законодавства в Радянській Україні з 1917 р. до кінця 30-х р.р. XX ст.В умовах воєнного комунізму діяли переважно воєнні заходи: трудова повинність, трудові мобілізації, мілітаризація виробництва, натуроплата праціНевихід на роботу кваліфікувався як дезертирство, саботаж, контрреволюція.15 листопада 1922 вводиться Кодекс законів про працю УСРР, яки був цілковитою рецепцією існуючого на той час російського кодексу (1918)Він узагальнив правотворчість держави в галузі трудових відносин. Поширювався на всіх осіб, які працюють за наймом. Трудові угоди мали бути добровільними з встановленим мінімумом оплати. Тривалість рою дня 8 годин, неповнолітні, жінки, гірничі і конторські працівники користувалися пільгами 6-годинного роб дня. Надурочні та понаднормові заборонялися. Трудові спори вирішувалися чи в примусовому чи в мировому порядку. Обов’язковим для всіх підприємств було соціальне страхування.В умовах НЕПУ та початку колективізації приймаються нормативно-правові акти. Що роблять жорсткішим законодавство на користь державі та спрямовані на ліквідацію підприємництва : за ними робітників, що завдали збитків чи порушили трудову дисципліну притягали до кримінальної та матеріальної відповідальності.Нормою на виробництві стало зловживання владою, залякування працівника.

78. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у повоєнні роки (1945-1950 р.р.).У зв’язку з переходом до мирного життя у 1945 р., початком десталінізації у 1953 р. суттєвих змін зазнало трудове законодавство.Скасовувалися трудові мобілізації і відновлювалася система трудових договорів з громадянами терміном не менше від 2 років та угоди між адміністрацією підприємства і комітетом профспілки.Ліквідовано кримінальну відповідальність за прогули та самовільне залишення робочого місця, усунуто понаднормові і позаурочні роботи.Відновилися відпустки, грошові компенсації за невикористані відпустки, санаторне та профілактичне лікування.З 1957 р. робітник дістав право з власної ініціативи залишити роботу. Попередивши за два тижні адміністрацію.Було скорочено робочий день і робочий тиждень, відновлено вихідні і світкові дні, посилено охорону праці підлітків та жінок.З 1956 року почали виплачувати пенсії по старості. Інвалідності.Пенсійний вік встановлювався для чоловіків з 60 років для жінок з 55 років при загальному стажі не менше 20 років.

79. Юридичне закріплення приєднання Західної України до СРСР – УРСР.У ході Другої світової війни вперше в історії всі укр.. землі об’єдналися в одній державі. Це об’єднання було легітимним, юридично законним шляхом оформлене і закріплене міждержавними угодами.У 1939 р. радянське сталінське керівництво уклало з Німеччиною угоду про розмежування сфер впливу в Східній Європі. Так званий «пакт Молотова – Ріббентропа»Західна Україна за пактом увійшла до сфери впливу СРСРПісля нападу 1 вересня 1939 р Гітлера на Польщу. підрозділи Червоної армії 17 вересня окупували Галичину і Волинь.22 жовтня на цих територіях радянське командування провело вибори до Народних зборів Західної України, які 26 жовтня у Львові проголосили встановлення радянської влади і звернулися до СРСР та Української республіки з проханням прийняти Волинь і Галичину до їх складу1 листопада Верховна Рада СРСР а 15 листопада ВР УРСР задовольнили це прохання.На території Галичини утворили Львівську, Тернопільську, Станіславську та Дрогобицьку області, а на Волині Рівненську та Волинську.Після війни, 16 серпня 1945 р. СРСР і УРСР уклали з Польщею угоду, за якою польська сторона визнала законною належність Волині і Галичини Україні.

80. Зміни в діяльності правоохоронних органів УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.).Нормативною базою змін державного устрою для керівництва УРСР стали закони, постанови інші рішення всесоюзного московського керівництва(про введення воєнного стану, перехід на воєнний лад тощо)В умовах війни діяли конституційні, спеціальні та надзвичайні органи влади.Державний механізм був підпорядкований фронту, воєнним потребам.В УРСР введено воєнний стан, а в прифронтовій зоні стан облоги . що привело до розширення правових повноважень військової влади.Проводилися надзвичайні заходи щодо охорони громадського порядку, запобігання паніки, грабежів, діяли військові трибуналиВлада зосередилася в Державному комітеті оборони ДКО на чолі із Сталіним, а на місцях у місцевих комітетах оборони на чолі з партійними і військовими керівниками.ДКО видава закони про створення воєнної прокуратури, про обєднання міліції і служби безпеки в єдиний спец.підрозділ НКВС, про створення батальйонів з винищення шпигунів і сіячів паніки. Міліцію переведено на казармений стан, залучено до оборонних боїв, до боротьби з бандитизмом і вилученням зброї у населення.Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спец підрозділи проводили акції з депортації населення, ліквідації тих, хто перебував в ув’язненні. Евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.Верховна рада та Раднарком виконували розпорядження ДКО. Військові. Промислові, оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Військовим органами влади стали ставки верховного командування., військові ради фронтів, Український штаб партизанського руху.22 червня 1941р. президія ВР СРСР прийняла указ «Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєннилих дій».До 1943р. трибунали діяли в складі трьох постійних членів, згодом- з участю засідателів. Терміни розгляду справ були короткими; вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню; слухання справ було закритим. Командувачі арміями і округами і військові Ради могли призупинити виконання смертних вироків, які, як правило, вконувались негайно після винесення. Трибунали володіли широкою підсудністю і мали право розглядати всі злочинні діяння, виключаючи спекуляцію і хуліганство. В місцевостях, які знаходились в стані облоги, до «Провокаторів, шпигунів і ін. Агентів ворога, які закликали до порушення порядку», ростріл застосовівався без судового розгляду.НКДБ і НКВС СРСР були об`єднані у загальне НКВС СРСР. Структура органів міліції не зазнала суттєвих змін.Ще більш репрессивною стала діяльність органів держ. Безпеки. Було санкціоноване знищення в`язнів радянських тюрем. Органам НКВС було надано право розстрілу «у поза судовому порядку». Право застосування загороджувальних загонів та штрафних батальйонів. Встановлювалася карна відповідальність близьких родичів репресованих .Відразу ж після визволення України відновили свою роботу обласні та народні суди, органи прокуратури.В УРСР були створені Республіканська, обласні та міські надзвичані комісії.Організаційні форми діяльності радяньської міліції у звільнених районах залишилися такими ж, як і до війни.

81. Зміни в діяльності радянського апарату в УРСР у воєнних умовах (1941-1945 р.р.)Нормативною базою змін державного устрою для керівництва УРСР стали закони, постанови інші рішення всесоюзного московського керівництва(про введення воєнного стану, перехід на воєнний лад тощо)В умовах війни діяли конституційні, спеціальні та надзвичайні органи влади.Державний механізм був підпорядкований фронту, воєнним потребам.В УРСР введено воєнний стан, а в прифронтовій зоні стан облоги . що привело до розширення правових повноважень військової влади.Проводилися надзвичайні заходи щодо охорони громадського порядку, запобігання паніки, грабежів, діяли військові трибуналиВлада зосередилася в Державному комітеті оборони ДКО на чолі із Сталіним, а на місцях у місцевих комітетах оборони на чолі з партійними і військовими керівниками.ДКО видава закони про створення воєнної прокуратури, про обєднання міліції і служби безпеки в єдиний спец.підрозділ НКВС, про створення батальйонів з винищення шпигунів і сіячів паніки. Міліцію переведено на казармений стан, залучено до оборонних боїв, до боротьби з бандитизмом і вилученням зброї у населення.Створені з міліції, внутрішніх військ та армії спец підрозділи проводили акції з депортації населення, ліквідації тих, хто перебував в ув’язненні. Евакуації, мобілізації, тиловому забезпеченні армії.Верховна рада та Раднарком виконували розпорядження ДКО. Військові. Промислові, оборонні наркомати дістали додаткові повноваження. Військовим органами влади стали ставки верховного командування., військові ради фронтів, Український штаб партизанського руху.

82. Особливості розвитку процесуального права в Україні в період будівництва соціалізму (1917 р. по 1935 рр.).На початку 30 років у зв’язку з жорсткими, незаконними методами індустріалізації і колективізації, опору їм з боку суспільства стає більш жорстким законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку.Законом від 1 грудня 1934 р. «про порядок ведення справ про підготовку чи здійснення терактів» внесено суттєві зміни до процесуального законодавства.Слідство в таких справах скорочувалося до 10 днів, звинувачувальний акт вручався за 24 години до суду, процес проходив без прокурора і адвоката, не допускалися касації, апеляції та помилування, вирок виконувався відразу ж після його винесення.У 1934 р. створено особливу Нараду, яка проводила в масовому порядку позасудові репресії.9 грудня 1934 р. постановою «про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу УСРР» зазначені новели введені в Україні.Влада вважала. Що шляхом посилення репресій і розширення кримінальної відповідальності можна ефективно розв’язати всі економічні, політичні і соціальні проблеми.

83. Характерні ознаки цивільного законодавства в Україні в період будівництва соціалізму (1917 по 1935 р.р.).Цивільне законодавство було спрямоване на розширення і зміцнення державної власності як основи радянського ладу. Так, Рада Народних Комісарів УСРР у 1921 році приймає постанову “Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості, підвищенню і розвитку виробництва”, у відповідності до якої державні органи отримували право створювати на засадах госпрозрахунку особливі об’єднання великих державних підприємств.В умовах непу дозволялася діяльність кооперативних і приватних підприємств, запроваджувалися плати за користування транспортом, поштою, телефоном, телеграфом, за комунальні послуги, надавалося власникам право відчужувати власність (за винятком сільських будівель).З 1923 року в Україні набуває чинності Цивільний кодекс РРФСР 1922 року. Структурно він складався з чотирьох частин. У загальній частині визначалися основні положення, суб’єкти та об’єкти цивільних прав, угоди, давалося поняття позовної давності. Право власності регулювалося нормами, що вміщувалися в розділі “Речове право”, а розділ “Зобов’язальне право” містив норми, що регулювали зобов’язання з договорів і зобов’язання з безпідставного збагачення та завдання шкоди. Забезпечувалася певна свобода договорів. Визначалися загальні умови, за якими укладалися угоди. Зверніть увагу, що однією з особливостей зобов’язального права було застосування статей Кримінального кодексу за порушення цивільних договірних відносин.Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. Приватна власність мала три форми: одноособова власність фізичних осіб; власність декількох осіб, які не складають об’єднання (загальна власність); власність приватних юридичних осіб.Четвертий розділ вміщував норми спадкового права. Право спадщини по закону і заповіту допускалось у межах 10 тис. крб. вартості майна. Та частина майна, що перевищувала встановлену вартість, переходила у власність держави.В наступні роки було прийнято ряд важливих нормативних актів: положення про державні промислові трести, про належні державні будинки в містах і селищах міського типу та про порядок використання житлових приміщень у цих будинках; постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 6 лютого 1929 року “Про авторське право” тощо.

84. Характерні ознаки кримінального законодавства в період будівництва соціалізму(1917-1935 р.р.)На початку 30 років у зв’язку з жорсткими, незаконними методами індустріалізації і колективізації, опору їм з боку суспільства стає більш жорстким законодавство щодо відповідальності за виконання чи порушення розпоряджень уряду у кримінальному порядку.Санкції стають неадекватно жорстокими, засоби впливу починаються з крайніх. Словесна незгода з режимом, критика вождів, або відмовчування, коли всі їх славили, розцінювалися як зрада, шкідництво, шпигунство, підбурювання до повалення ладу, прихована ворожість і як результат – притягнення до суду або позасудових органів та кара.Підвищено рівень відповідальності за злочини у сфері економіки, службової діяльності, виробничих відносин. Закони приймалися в Москві, а в Україні лише дублювалися.7 серпня ухвалено постанову уряду, яку називали «закон про п’ять колосків», згідно якого злочинець, що посягнув на громадське добро оголошувався ворогом народу і карався розстрілом. За пом’якшувальних обставин- конфіскація майна і позбавлення волі не менш ніжна 10 років без застосування амністії жменя зернят з колгоспного поля була підставою для кримінальної справи.Кримінальна відповідальність встановлювалася за випуск недоброякісної продукції, погрози на адресу влади чи керівництву. Невиконання в термін планових завдань. Втеча чи перліт за кордон вважалися зрадою і каралися смертю. Недонесення каралося терміном до 10 років

85. Вибори у I та II Державні Думи. Українська парламентна громада.В роки революції відбувається піднесеня Укр. Нац. Руху. Під час віборів у першу Д. думу, весною 1096 року, Укр. Партії, за винятком радикальної і демократичної, байкотували вибори. Від У. було обрано 102 депутати (поміщики, інтелігенція, селяни, робітники, священики). У парламенті 45 депутатів об`єдналися в «Укр . Думську громаду» під головуванням адвоката з Чернігівщини І.Шрага.Громада випускала журнал «Укр. Вісник», з яким плідно співпрацювали Грушевський і Франко. Головною політ. Метою громади було проголошення автономії У. Грушевський навіть склав декларацію, яка мала бути оголошена з думської трибуни. В наслідок розпуску першої Д. думи реалізувати цю ідею не вдалося.В січні 1907 р. відбувалися вибори в другу Д.думу. У ній взяли участь всі укр. Партії.47 укр. Депутатів знов об`єдналися в «Укр. Думську громаду» і видавали часопис «Рідна справа- вісті з Думи».Громада вимагала: 1.Автономію У., 2.українізацію освіти і держ. Управління. 3.Створення кафедр укр. Мови, літератури та історіДіяльність укр. Громади показала світовій громадськості, що укр. Народ існує і захищає свої права.Уряд збирав сили для придушення революції. 3 червня 1907 р. друга Д. дума була розпущена. Це свідчило про закінчення революції і початок реакції. Деякі політ. Партії пішли в підпілля, а їх кирівники емігрували. Укр. Періодичні видання практично зникли, а розмови про українізацію освіти дратували царський уряд.Єдиною легально-діючою укр. Організацією була ТУП ( Товариство Укр. Поступовців), яка висупала за україніз. Освіти, допущення укр. Мови у громадських установах, суді і церкві. Методи боротьби- конституційні.

86. Судова реформа 1864 року в Російській імперії.Судова реформа 1864 р. — реформа судової системи і судочинства; найпослідовніша з буржуазних реформ 60—70-х pp. Проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 p.: «Установа судових установлень», статути карного і цивільного судочинства, статут про покарання, що накладаються мировими суддями. На околицях Росії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процес було завершено лише до 1896 р.У судових статутах відображено ряд буржуазних принципів судоустрою і судочинства: відділення суду від адміністрації, незмінність суддів і слідчих, створення суду присяжних, установа адвокатури, проголошення гласності й змагальності процесу, вільної оцінки доказів; виборність деяких судових органів (мирових судів). Разом з тим реформа зберегла кілька елементів колишнього станового суду: участь у процесі станових представників, особлива підсудність справ вищих посадових осіб, збереження селянських, «інородчеських» і духовних судів тощо. Були створені дві системи судів — мирові та загальні. Мирові суди розглядали дрібні карні і цивільні справи.Створювалися мирові суди в містах і повітах. Як правило, кожний повіт складав мировий округ (усього було створено 108 округів), що розділявся на мирові дільниці. Дільничі мирові судді здійснювали правосуддя одноосібно. Вибиралися мирові судді (дільничі і почесні) повітовими земськими зборами (в столицях — міськими думами) і затверджувалися на посаді 1-м департаментом Сенату. Апеляційною інстанцією для дільничих суддів був з'їзд мирових суддів, що складався з усіх мирових суддів (у тому числі й почесних мирових суддів) округу. Система загальних судів включала окружні суди і судові палати (одна на кілька судових округів).Окружний суд розглядав карні і цивільні справи, що не належали до компетенції мирових суддів, однак з їхнього ведення були вилучені справи про злочини, скоєні тими особами, які мали чин вище за титулярного радника. Справи про злочини або проступки, за які були встановлені покарання, пов'язані з позбавленням усіх прав стану або всіх особисто привласнених прав і переваг, слухалися за участю присяжних засідателів. Апеляційною інстанцією для окружного суду була судова палата (апеляція з приводу вироку, винесеного судом присяжних, не допускалася). Верховним і касаційним судом, а також вищим органом судового нагляду був Сенат, де існувало два касаційних департаменти — цивільний і карний. При окружних судах і судових палатах знаходилися судові слідчі, судові пристави, прокуратура; крім того, при судових палатах діяла рада присяжних повірених. Судові слідчі проводили попереднє слідство під наглядом прокуратури і підпорядковувалися окружному суду і судовій палаті.Прокуратура знаходилася при загальних судах і при Сенаті (при окружному суді — прокурор окружного суду і декілька товаришів прокурора, при судовій палаті — прокурор судової палати та його товариші, при касаційних департаментах Сенату — обер-прокурор та його товариші). Вищий нагляд за прокуратурою здійснював генерал-прокурор (з 1802 р. ним був міністр юстиції)Російські чиновники вважали, що суди повинні захищати інтереси Д., а права особи- справа другорядна. Вироки виносилися із врахуванням класових відмінностей: дворянам- легші вироки, нижчим верствам наслення- суворіші покарання.Судова реформа перетворила феодальне право на буржуазне.Суд перетворився на гласний ( у присутності публіки и преси)Обвинувачееня підтримував прокурор, захист адвокат.В суді брали участь присяжні засідателі від всіх станів.Окружні суди (По одному на губернію)- Суди першої інстанції.Якщо вироки виносилися з участю присяжних засідателів, то вони важжалися остаточними. Якщо вироки були винесені без участі присяжних, то їх можна було оскаржити в судовій палаті. (В У. їх було 3 : Київська, Харківська, Одеська).Сенат –вища касаційна інстанція, який міг скасувати або переглянути судове рішення.Мирові судді вирішували дрібні справи, обиралися терміном на 3 роки на земських зборах.В судочинстві збереглися пережитки кріпасництва: окремі суди для духовенства і для військових, збереження волосного суду для селян, який мав право засуджувати селян до принизливого покарання різками.

87. Характерні ознаки трудового законодавства в Україні у 60-ті – першій половині 80-х р.р. XX ст.Цей період характеризується підготовкою та прийняттям нового Кодексу законів про працю, що пов’язане з:1.з часу прийняття минулого кодексу пройшло 50 років і накопичилася велика кількість законів, які його суттєво доповнювали чи змінювали2. змінилася суспільно-політична ситуація в державіНа підставі загальносоюзних «Основ» законодавства Верховна рада України прийняла і ввела з 1 червня 1972 р. Кодекс законів про працю УРСР.Основні засади:посилення боротьби зі злісними порушниками трудової дисципліни, прогульниками шляхом штрафних санкцій, переведенням на нижчу посаду або менш прибуткову працю, зменшенням відпусткипідвищення відповідальності за випуск неякісної та бракованої продукціїза 2 місяці, чи з поважних причин за місяць попередження адміністрації у разі розірвання трудового договорузакріплював права громадян на працю. Відпочинок, своєчасне одержання зарплати, соціальне страхуваннІз змінами і доповненнями продовжує діяти зараз

88. Маніфест царського уряду від 17 жовтня 1905 року. Зміни в центральному апараті самодержавної влади і самодержавного управління.1905 р. після поразки російського царизму в військових операціях протии Японії в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульминаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи- совісті, віросповідання, політ. Плюралізм тощо. Це була свого роду.Конституція, дарована царем своєму народові. Її поява розбурхала народні пристрасті. Почали з`язлятися різні партії, які мали протилежні цілі: «Ліві» партії ставилися вороже до урядових заходів, були також «Праві» і «Помірковані». Було створено держ. Думу із законотворчіми повноваженнями. Вже 11 грудня 1905 р. до Маніфесту було внесено уточнення з приводу виборних прав кожної верстви населення- так званий «Закон про вибори».1906р. революційний рух почав спадати.

89. Селянська реформа 1861 року в Російській імперії, її правові наслідки для України.19 лютого 1861 р. цар Олександр 2 підписв «Маніфест про скасування кріпацтва»- документ епохального значення. Селяни отримали волю, але без землі!Пощтовхом до реформи булла ніщівна поразка Росії в Кримській війні. Цар Олександр 2 заявив, що краще скасувати кріпацтво «згори», ніж чекати, доки кріпаки скасують його «знизу».Грошей у селян було мало, або взагалі не було. Передбачалося, що уряд виплатить поміщикам 80% вартості землі у формі облігацій, а селяни виплатять цю сумму разом з відсотками уряду протягом 49 років. Решту вартості землі, тобто 20 % селяни мали виплатити безпосередньо поміщікові грішми або відробити. Для тих, кому зовсім не під силу був фінансовий тягар, пропонувався крихітний «дарчий» наділ 2,5 акра.Особливості і правові наслідки реформи в Україні:1.Аграрна реорма в У. відбувалася за «місцевими положеннями»2.Українські селяни втратили більше 15 % земельних ділянок.3.Українські поміщіки привласнили собі ліси, луки, водоймища, які раніше були загальою власністю. Собі поміщики залишили родючі землі, а гірші продавали селянам.4.В Росії 95% селян жили общинами, тому викуп поміщикам за землю сплачували всі члени общини разомю В У. 80 % селян правобережжя і 70% селян лівобережжя вели особисте господарство, тому года про викуп землі мала особистий характер.5.На Лівоб. У. і Півд. У. земельна ділянка в 1,6 разів меньша ніж в інших місцевостях Росії.Значення реформи:1.Для вільних селян відкрилися нові можливості. Вони могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки с-госп., а і торгівлею, промислами, відкривати ремвсничі підприємства,вступати в цехи і купецькі гільдії .2.Робочі сили перетворилися на товар.3. На зміну феодалізму прийшов більш прогресивний тип виробництва- капіталістичний.

90. Законотворчість УНР і діяльність судів доби Директорії.Законодавство Директорії – це законодавство перехідного періоду, коли закони приймалися лише за „необхідності швидкого реагування” на конкретня обставини.Використання законодавства Російської імперії, Тимчасового уряду, Центральної ради, Гетьманату та радянської влади було вибірковим. На його рівень впливали політичні фактори, а тому закони були відірвані від життя і не давали очікуваного результату. В той час економ. проблеми відходять на другий план і регулюються лише в поодиноких актах, військове законодавство розвивалося дуже активно.Негативно впливало відсутність належної законодавчої процедури та чіткої системи нормативно-правових актів. Директорія, як і Центральна Рада, чітко не визначала критерії, яким мали відповідати закони та постанови, не визначала в них статус таких актів, як декларації та універсали.Суди. Прийшовши у грудні 1918 р. Директорія відновила закон Центральної ради про генеральний Суд, а з ним і всю судову систему, що сформувалася за тієї доби (окружні, апеляційні суди).Крім того Директорія зберегла судові інститути із „самодержавних” часів, що не були скасовані попередньою укр..владою.В умовах громадянської війни затвердила Закон „Про надзвичайні військові суди”, які створювалися в місцевостях, оголошених на воєнному стані чи в стані облоги, а також на території воєнних дій.

91. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.У 70-роки в Австро-Угорщині була введена складна куріальна система виборів у центральні та провінційні представницькі органи владиРосійсько-буржуазно-демократична революція 1905 – 1907 р. вплинула на розвиток національно-визвольного руху в західно-українських землях. З кінця 19 ст. масового характеру набув рух за запровадження загального виборчого права.22 жовтня 1905 р. народне віче українців Львова поставило перед австрійським урядом вимоги: загального рівного і прямого виборчого права у всі державні структури, зміни тогочасного устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини та Північної БуковиниНаслідком революційних виступів в Австрії стало запровадження у 1907 році загального виборчого права, але з числа тих, хто могли голосувати вилучалися жінки, військовослужбовці та молодь до 24 років. До того ж забезпечувалися привілеї німецьких правлячих кіл (німці вибирали депутату від 40 тис. населення, українці від 105 тис.)Але для українців це був позитивний досвід демократії. З середини 19 ст. в Україні простежуються елементи укр.. національного відродження. Про це свідчать рядки вірша П.Чубинського „Ще не вмерла Україна”, на який галицький композитор М.Вербицький написав музику укр.. національного гімну.

92. Українська національно-культурне відродження в XIX ст., створення тексту вірша “Ще не вмерла Україна” і музики до нього.Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша сталося миттєво за що Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» відправили на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна — держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

93. Державне будівництво УНР доби Директорії.У грудні 1918 р. до влади в Україні приходить Директорія (голова В.Винниченко+5 Директорів). Згідно „Декларації Директорії Української народної республіки” (УНР) проголошувалась ліквідація гетьманату та відновлення УНР, Директорія визначалась як тимчасова верховна рада, що мала діяти до скликання Конгресу трудового народу, який відкрився 22 січня 1918. Конгрес прийняв закон про форму влади на Україні, яким визнавав Директорію-верховною владою із вищими законодавчими, виконавчими, установчими та іншими повноваженнями.Встановлювалася сесійна робота конгресу, в період між ними функціонувала президія конгресу. Передбачалося утворення Директорії різних комісій: оборони, земельної, бюджетної. Визнавалися лише ті постанови Директорії, які приймалися за участі Головного отамана С.Петлюри.Урядом директорії була Рада народних міністрів. До складу входили Кабінет народних міністрів, 15 народних міністрів та Державний секретар. Центральними органами галузевого правління були міністерства, що поділялися на департаменти та відділи.Згідно із „Тимчасовим законом про державний устрій і порядок законодавства УНР” передбачалося не пізніше 2 травня 1920 скликати предпраламент – Державну народну раду. До цього Директорія здійснювала свої повноваження через Раду народних міністрів. Однак цей закон не набрав чинності.Місцеве управління відповідалу поділу на губернії. Повіти, волості, міста та селаю В режимі державного керівництва дія от комісари (губернські. Повітові та волосні) і отамани (сільські та міські), яким підпорядковувалися місцеві правління. Директорія відновила доеволюційні земські (зібрання та управи) та міські (думи та управи) органи самоврядування. Паралельно з ними діяли ради депутатів (робітничих, селянських, солдатських). Силовими структурами стала армія УНР, відновлена міліція та судові установи.Судові органи: Найвищий генеральний суд, апеляційні та мирові суди, надзвичайні військові суди.

94. Розвиток адміністративного законодавства в другій половині XIX ст. – початку XX ст. в Росії.Адміністративне законодавство - галузь законодавства почала формуватися у другій половині XIX ст., і характеризувалася обмеженням прав особи.1861 р. Маніфест Олександра II Оголошено скасування кріпацтва1881 р. "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" На його підставі губернатори використовували такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адміністративні стягнення в виді арешту застосовували земські начальники, посади яких були затверджені в 1889 році.1905 р. Маніфест 17 жовтня Цар Микола II дарував усім підданим громадянські права і свободи (совісті, віросповідання, політичний плюралізм тощо)На початку 20 ст. адміністративна зекономдавство спрямовувалося на обмеження громадянських свобод дарованих Маніфестом.1905 р. Закон про вибори» Внесено зміни до Маніфесту 17 жовтня щодо виборних прав кожної верстви населення1905 р. 1906 р. "Тимчасові правила про пресу" Були обмежені громадські свободи, проголошені Маніфестом. Забороняли публікації, які загрожували безпеці держави, закликали до страйків на підприємствах та припинення занять в учбових закладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.1906 р. "Тимчасові правила про товариства та спілки Заборонялися товариства, які мали мету, що суперечила громадській моралі, була заборонена кримінальним законом або загрожувала громадському спокою та безпеці.1906 р. "Тимчасові правила про зібрання Практично виключали можливість проведення зібрань без дозволу поліції і присутності її представників, які в будь-яку мить могли їх припинити

95. Прийняття першої австрійської Конституції 1848 року та її значення для України.У квітні 1848 р. під тиском революційного руху цісар Фердинанд 1 проголосив першу австрійську конституцію, яка містила деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян.Він скликав австрійський парламент, скасував кріпацтво, дозволив діяльність своєрідного тимчасового національного уряду –Головної Руської ради у Львові.Але вже в березні 1949 р. імператор Франц-Йосиф оголосив антидемократичну нову конституцію, що закріплювала створення централізованої держави, в які влада зосереджувалася в руках імператора.Імператорським патентом від 29 вересня 1850 р. для Галичини, як і інших провінцій, установлювалася крайова конституція, яка передбачала поділ краю на 3 округи і створення 3 окружних сеймів. Округи мали створюватися з урахуванням національного складу населення: Краківський –польського, Львівський – польського й українського, Станіславський – українського. Це була невдала спроба загладити соціальні протиріччя і національні суперечки.Патентом від 31 грудня 1851 р. загальнодержавна конституція і крайові конституції скасовувалися і поновлювалася необмежена влада імператора. Таким чином в Австрії було відновлено абсолютизм.У 1867 р. абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Країною управляв один монарх (австрійський) і два уряди, два двопалатні парламенти. Глава дуалістичної монархії Франц-Йосиф одночасно був імператором Австрії і Королем Угорщини. (Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина до Австрії). При цьому Австрійський рейхстаг (парламент) прийняв ще одну конституцію, яка діяла до 1918 р. у т.ч. і на укр.. землях, в Угорщині відновлено дію конституції 1848 р.

96. Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.р.Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратуру, слідчіх, колегії захисників, нотаріату тощо.Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.

97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії.До 1861 р. селяни розподілялись на кріпаків та державних, які виконували державні повинності. Кріпосні селяни відбували панщину, платили оброк і в усьому залежали від пана. 19 лютого 1861 р. оголошено маніфест Олександра II про скасування кріпацтва. Селяни ставали особисто вільними. Селяни мали право самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи, але селяни на довгі роки залишалися економічно залежними, бо до викупу землі-наділу селянин не могли скористатися правами. Вони сплачувати подушну подать, несли державні повинності.Селянська реформа запровадила сільське й волосне самоврядування: органами селянського самоврядування були=сільський схід (компетенція обмежена: вибір сільськ. адміністрації, перерозподіл земель, повинностей в сільск. громаді, розгляд сімейних суперечок) і обраний ним староста (скликав сходи, організовував виконання рішень, наглядав за шляхами, мостами)=волосний схід (обирав волосного старшину, склад волосного суду, вирішував господарські питання), волосний старшина (забезпечував громадський порядок і спокій),=волосний суд (складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 кар. ( з 1889 – 300 крб, а також дрібні кримінальні справи).З метою координації стосунків між селянами й поміщиками створено інститут мирових посередників, який існував до 1889 р. , на заміну йому прийшов інститут земських начальників, які отримали широкі адміністративно-судові повноваження щодо селян (затверджували рішення селянських установ, призначали покарання селянам). За місцевими поміщиками залишалося право скликання сільського сходу.За земською реформою селяни обирали своїх представників до земських установ.Селянська реформ, за соціально-економічним змістом була буржуазною і проводилася в інтересах дворянства. Розширення прав селян здійснювалось під керівництвом голови ради міністрів П.Столипіна, і отримало назву „столипінських реформ”.

98. Скасування кріпацтва в Австрійській імперії 1848 року, його політико-правові наслідки для українських земель.Березень 1848 р. у Закарпатті проголосили закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян. Квітень 1848 у Галичині оголошений патент імператора про скасування панщини. Серпень 1848 на Буковині розповсюджено дію патенту. У Галичині поміщики стали саботувати закон про скасування кріпацтва, і у 1848 р. у Львові створено першу політичну організацію, що захищала демократичний розвиток Галичини (Головну Руську раду)В результаті революційних подій в Австрії було скасовано кріпосну залежність селян. Ліквідовано панщину за викуп, як форму кріпосної залежності. Але, як і в Росії, це не полегшило економічного становища. Селяни мали компенсувати поміщикам 20-кратну вартість всіх річних повинностей, підлягали прямому і непрямому оподаткуванню, повинні були утримувати школи, шляхи тощо.Поміщики захопили у приватну власність сервітути (права користування чужим майном- громадські угіддя, ліси, пасовиська), а багатьох селян звільнили без землі, що призвело до нових кабальних угод. Селянин мав платити за заготівлю дров, будівельних матеріалів, випас худоби. З приводу сервітутів селяни зверталися до судів, але не вигравали справ. Після аграрної реформи 42% селянських господарств стали економічно не рентабельними і не мали можливості прогодувати своїх власників. На принці 19 ст. вкрай зубожілі селяни змушені були емігрувати до США, Бразилії, Канади та інших країн.Позитивні наслідки: селяни звільнилися від закріпачення, скасувалася за викуп панщина У зв’язку з поширенням капіталістичних відносин на селі застосовується система вільного найму, з’являються сільгосп. робітники.Негативні: ліквідація сервітутного права, а також права селян користуватися громадськими землями

99. Розвиток законодавства про кримінальне покарання в Російській імперії 1845-1885 р.р.Розвиток права в повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу.7 липня 1945 року був прийнятий указ «Про амністію в зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» - були звільнені особи засуджені терміном до 3 років. Звільнялись воєнні злочинці.Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 р. Звільнались засуджені до позбавлення волі терміном д о 5 років, чоловіки старші 55 років,жінки 50 років,неповнолітні до 18 років,та невиліковно хворі.1947 приймаєтьсяуказ «Про відміну смертної кари», це покарання замінили на 25 років в таборах.Більш жорстокими стали кримінальні норми,спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров’я, свободи,гідності28 грудня 1960 року Верховна рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю ввійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за держ. Злочини та Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.У 1970 р. вводиться новий інститут – умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці.У 1972 р. вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.Слід зазначити що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.

100. Механізм державного управління в Радянській Україні в 1917-1920 р.р.Вищим органом влади проголошується Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет. До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Медвєдєв. ІІ Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. Свою роботу ЦВК проводив через відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. ЦВК зі свого складу обирав Президію.Вищим виконавчим і розпорядчим органом радянськой України був уряд – Народний Секретаріат. Формування уряду було компетенцією ЦВК. Центральними органами управління були секретарства,які очолювали народні секретарі. Держава мала назву УНРФормування вищих огранів влади і управління в радянській Україні цілком залежало від Москви.Місцеві органи влади. В міру поширення радянської влади на території України Народний Секретаріат скасував посади губернських, повітових і міських комісарів,встановлені ЦР.Місцевими органами влади були проголошені ради селянських і солдатських депутатів і їх виконавчі комітети.Створювались надзвичайні органи влади – ревкоми, військ ревкоми, формування яких було прерогативою більшовицької партії.

101. Розвиток права у західноукраїнських землях у XІX ст.На початку 19 ст. на західноукраїнських землях повністю затверджується австрійська система права. Галичина стає місцем апробації нових австрійських законів.Цивільний кодекс 1797 року,який було запроваджено в Галичині,став базою для подальшого вдосконалення цивільного законодавства. Джерелами кодексу були чисельні нормативно-правові акти, як Австрії так і інших держав.Після скасування в Австрії кріпосного права відбувається пожвавлення як внутрішньої так і зовнішньої торгівлі,в зв’язку з чим виникла гостра потреба в розробці торгового кодексу.Робота над кодифікацією кримінального права почалась ще в 18 ст. В 1787 р. приймається кримінальний кодекс. Він складався з двох частин,де перша регулювала процесуальне,а друга матеріальне право. Була скасована смертна кара.Кримінальний кодекс 1852 р. відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини і проступки. Знову вводилася смертна кара,широко використовувалося тюремне ув’язнення.Таким чином можна сказати що відбувався стрімкий розвиток права.

102. Юридичне оформлення СРСР.Декларація і Договір.28 грудня 1920 р. було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. Але за допомогою об’єднаних наркоматів партійна влада активно втручалась у внутрішні і зовнішні справи України. Фактично формувалась унітарна держава – Росія, яка просто включала в себе Україну.30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Большого театру відкрився І Всесоюзний з’їзд рад. Він ухвалив рішення про утворення СРСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Чотири республіки утворили єдину союзну державу. До системи центрального управління входили союзні, союзно-республіканські та республіканські наркомати. Було обрано ЦВК у складі 371 члена, 88 з яких представляли Україну. Доопрацювання договору і Декларації продовжувалося в 1923 році,коли було створено комісію по розробці Конституції.Політика Росії щодо України мала загарбальний характер, вона була встановлена на перетворення українських земель в російські, на встановлення радянської влади в Україні.

103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині XІX ст., їх зміст і вплив на українські землі.Революційні події 1848 року, які призвели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, визвали зміни і на західноукраїнських землях. Був проголошений закон про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селянАграрна реформа 1848 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання укр. поміщиків саботувати закон про відміну кріпацтва визвали обурення населення. У Львові була створена перша українська політична організація – Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини.Програма Головної Руської ради була обмежена. Вона зводилась до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція,яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Вона закріпляла створення централізованої держави,в якій влада зосереджувалась в руках імператора.Загалом,західноукраїнські землі знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським додатком до Австо-Угорської імперії.

104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 р.р.Кримінальне право спрямовувалося на боротьбу з контрреволюцією, бандитизмом, спекуляцією і саботажем.Джерелом права була революційна правосвідомість, а також декрети, постанови, рішення та положення органів центральної та місцевої влади.У 1921 р. уряд прийняв ряд норм. прав. актів з метою зміцнення більшовицької диктатури. (про боротьбу з бандитизмом, хабарництвом, посадовими злочинами)З переходом до непу юристи розгорнули дискусію з питань революційної законності, внаслідок чого сформувалася наука і практика кримінального права. ЇЇ результатом стали кодекси:Кримінальний кодекс 1922 р. давав визначення, кваліфікацію складу, видів злочинів: державні (контрреволюція), проти порядку правління, посадові, проти церкви, життя, здоров’я, майнові, військові.Метою покарання є попередження злочинності. Мірою покарання визначав громадський осуд, штраф, ув’язнення. Виправні роботи, вигнання з країни. Розстріл.Смертна кара не застосовувалася до вагітних жінок, неповнолітніх до 18 р., за строком давності більше 5 років. Позбавляли волі від 6 міс. до 10 років. Встановлювалася відповідальність за недонесення за державні злочини.З утворенням СРСР і згортанням непу у 1927 р. приймається новий Кримінальний кодекс, який містив більше 50 законодавчих актів.В цілому кримінальне законодавство спрямовувалося більше на захист держави аніж особи.

105. Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х р.р.Найвищим конституційним органом УРСР вважалася Верховна Рада України. Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства. В 60—80-х роках структура судової системи в СРСР майже не змінюється. 1970 року після створення союзно-республіканського Міністерства юстиції нотаріат було передано в його відання. Прокурорська система в СРСР була найбільш централізована. В Конституції 1978 р. зазначалося, що найвищий нагляд здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчими за підпорядкуванням прокурорами. 1979 року було прийнято закон «Про адвокатуру». Значний вплив на розвиток правової системи УРСР мала прийнята 20 квітня 1978 року Конституція УРСР, яка з певними доповненнями та поправками діяла до 28 червня 1996 року. Ця Конституція була найоб’ємнішою і ще більш заідеологізованою, ніж попередня. Вона складалася з преамбули, 10-ти розділів, які, в свою чергу, складалися зі 171 статті. Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. Адміністративне законодавство було складовою частиною інших галузей права. 7 грудня 1984 року було прийнято Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення. Основою правового регулювання цивільних відносин у зазначений період був Цивільний кодекс УРСР 1963 року. Головним нормативним актами був Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, затверджений 20 червня 1969 р. 30 червня 1983 р. приймається Житловий кодекс УРСР. В галузі трудового права слід відмітити прийняття 10 грудня 1971 р. Кодексу законів про працю УРСР. 8 липня 1970 р. приймається Земельний кодекс УРСР. 23 грудня 1970 р. прийнятий виправно-трудовий кодекс УРСР. Таким чином, зміни в законодавстві в зазначений період спрямовувалися насамперед на зміцнення неототалітарного режиму, що склався в СРСР і в Україні в середині 60-х — першій половині 1980-х років.

106. Головні напрями розбудови сучасної незалежної України.Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії. 10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 p. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Забезпеченню міжнаціональної злагоди сприяло прийняття 25 червня 1992 р. Верховною Радою Закону “Про національні меншини в Україні”. Важливе значення для становлення суверенної Української держави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Державний гімн України”, 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор України, 19 лютого 1992 р. - тризуб як малий герб України. Складовою частиною зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності стало прийняття Закону “Про митну справу в Українській РСР” від 25 червня 1991 p. та Митного кодексу України 12 грудня 1991р. Верховна Рада 16 липня 1994 р. ухвалила рішення про приєднання України до Договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Була прийнята Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на території України”. Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 p., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”, Закон “Про прикордонні війська України”. 26 червня 1992 р. прийнято Закон України “Про надзвичайний стан”. Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”. Було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Новий етап у формуванні виконавчої вертикалі відбувся вже на основі нової Конституції України з прийняттям у 1997 р. нових законопроектів про місцеві держадміністрації, про місцеве самоврядування, про територіальний устрій і статус адміністративно-територіальних одиниць тощо. У квітні 1992 р. Верховна Рада прийняла Концепцію судово-правової реформи. Законом України “Про Конституційний суд України” від 3 червня 1992 р. були закладені основи конституційної юстиції. У період 1991-1994 pp. на підставі Законів “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р. дещо розширилися функції судів і посилилася незалежність суддів. Правові основи організації й діяльності прокуратури були закладені Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. Організаційно-правові основи діяльності міліції України містяться в Законі України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Важливе значення для захисту інтересів держави мало створення державного правоохоронного органу спеціального призначення - Служби безпеки України, чия компетенція визначається Законом “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. Правові засади діяльності адвокатури визначаються Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1991 р.

107. Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.р.Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встановлення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест "Про перетворення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Державну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядат бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу - Ради міністрів.

108. Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України.У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три групи: землевласників, мешканців міст, представників від сільських громад. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утворено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобережжі через повстання поміщиків(шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засіданнях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.Міська реформа 1870 р.За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків.Спочатку міське самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі,Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів га ін.), про придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самоврядування позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом і цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повноважень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.

109. Вибори в Російській імперії в III та IV Державні Думи та їх діяльність.У 1905 р. після поразки російського царизму у військових операціях проти Японії, в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. У відповідь царський уряд в рамках реформи політичної системи створив двопалатний парламент, який складався з верхньої палати – Державної ради і нижньої палати депутатів – Державної думи. Це зберігало, але обмежувало абсолютну монархію та запроваджувало виборчу систему в Росії.Державна дума представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією думи була участь у попередній підготовці законопроектів. Вона мала право законодавчої ініціативи, крім основних законів та держ.бюджету. Ставилася в залежність від царя, котрий міг її розпустити достроково, визначав тривалість засідань і перерв.Було проведено вибори до I та II Думи, у т.ч., чверть депутатів склали представники від Українських губерній. На виборах до I та II Думи виборці поділялися на 4 курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу поміщики (1 голос поміщика = 45 голосам робітників). Селяни достали достатню кількість місць, бо уряд вважав їх консервативними.Водночас у 1906 р. революційний дух почав спадати і 3 червня 1907 р. оприлюднено нове антидемократичне „Положення про вибори до Державної думи”, яке скоротило кількість депутатів від робітників, переваги надавалися лише великим землевласникам.Наслідком цього стало обрання серед відповідно 111 українських депутатів до III та 97 - до IV Дум, які в більшості були монархічно налаштованими поміщиками і священиками. Селянство України було взагалі позбавлене права участі в IV Думі. Української громади в IV також Думі не булоКоли у 1908 р. депутати внесли законопроект про укр. мову навчання у початкових класах школи, у 1909 р. про укр. мову у судах, у 1913 р. про свавілля адміністрації в Україні з жодного з цих питань Дума не прийняла рішення в той час як малі народи Кавказу отримали рідну мову навчання в школах.. Переважно монархічно-шовіністичний склад III та IV Дум зумовив її реакційний характер

110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року.Після революційного вибуху 1917 р., зречення царя Миколи II від престолу та утворення Тимчасового Уряду, значно активізовано громадсько-політичне життя на Україні, відбулося зростання укр. політичних партій та угрупуваньДля подолання розпорошеності націон.сил 3 березня 1917 р. на Трудовому конгресі у Києві була створена Центральна Рада (ЦР) — вищий орган влади Української держави, її главою став М.Грушевський.6-8 квітня 1918 р. повноваження ЦР підтвердив Всеукраїнський Національний конгрес, який ухвалив автономію України у складі Росії та українізацію всіх сфер життя. Провів вибори до ЦР (шляхом делегування до її складу представників політ. партій та демократичних сил).Структурно ЦР складалася з Загальних зборів, президії Ради (голови та 2 заступники), комітету Ради (Малої Ради), комісій Ради. Працювала посесійно та пленумами. Видавала акти у формі законів, універсалів, постанов, ухвал, рішень. Пройшла етапи: 1. до червня 1917 – національне блокування партій і організацій, 2. до 7 листопада 1917-формування на базі ЦР представницького, національного органу влади в Україні 3. до 29 квітня 1918-перетворення ЦР у вищий законодавчий орган парламентського типу (передпарламент). Виконавчим органом спочатку була Мала Рада, згодом — згідно з 1 Універсалом створено перший український Уряд - Генеральний Секретаріат–центральний орган виконавчої влади, на чолі з В.Винниченком (складався з генер. секретарств (міністерств внутрішніх, земельних, фінансових, судових, харчових справ...), які очолювали ген. секретарі -від 8 до 14). У 2 Універсалі оголошено про результати компромісних переговорів з Тимчасовим Урядом: ЦР підтримує уряд Петрограда, який в свою чергу підтримує автономію України та визнає ЦР –органом влади, не чекаючи Установчих зборів. 3 Універсалом проголошено Українська Народну Республіку у федеративних зв'язках з Росією, а 4 Універсалом - незалежну суверенну державу Україна. Водночас ЦР недооцінила значення відродження укр. армії, не змогла забезпечити порядок в країні, роботу залізниць. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла конституцію УНР. Того ж дня німці остаточно окупували Україну, розігнали Центральну Раду, поставивши при владі генерала П.Скоропадського.

111. Кодифікація радянського законодавства в Україні в 20-х роках.У 1922 -1927 рр в Україні як і в Радянській Росії була проведена повна, широка і швидка кодифікація всіх галузей права, які стояли на захисті інтересів диктатури пролетаріату, і водночас забезпечувала певну стабільність суспільства, мали більш ліберальний режим.

Кодифікація була викликана: = необхідністю систематизувати правові норми, = проблемами, суперечностями радянського законодавства, = виходом на міжнародну арену, що вимагало «цивілізованого» ставлення до державно-правових інститутів.

Основним її методом була рецепція – перенесення – законодавства РСФРР, а пізніше союзного. Було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання погодження з чинним законодавством усіх проектів. Водночас в деяких випадках процес кодифікації випереджав російський (проект цивільного процесуального кодексу 1022 р. був покладений в основу аналогічного кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс (діяв до 1956 р.) та Кодекс законів про освіту, хоч подібні акти в інших республіках не розроблялися і були відсутні на союзному рівні

В результаті кодифікаційних робіт в Україні було створено багато кодексів та інших актів з основних галузей права: 1922 –Кримінальний. Кримінально-процесуальний кодекси, Положення про судоустрій, Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, 1923 – Закон про ліси, 1924 –Цивільно-процесуальний, тимчасові будівельні правила 1925 Ветеринарний кодекс Виправно-трудовий 1926 – кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб 1927 Адміністративний кодекс та нові редакції Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів

У 1929-1930 р. було видане систематизоване зібрання чинних законів УРСР у семи томах. При їх підготовці використовувалися традиційні західноєвропейські форми, але вони наповнювалися новим змістом, що проявлялося у: 1. забезпеченні в кодексах пріоритету загальнодержавних інтересів 2. надання державі права у разі потреби втручатися у врегульовані законом відносини, незважаючи на права і свободи

112. I та II Універсали Центральної Ради. Причини їх появи, зміст і значення.

I Універсал

10 червня 1917 — виданий I універсал, що проголосив автономію України. Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко.

Умови І Універсалу:

Проголошення автономії України в складі Росії;

Джерелом влади в Україні є український народ;

Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді;

II Універсал

3 липня 1917 — II Універсал Центральної Ради, що зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Умови ІІ Універсалу

Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні;

Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;

Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.

113. Особливості проведення реформи адміністративного устрою УРСР в 20-х р.р. – першій половині 30-х р.р. XX ст.

Територію УСРР визначено Ризьким миром 1921 р. між Росією та Польщею. 1922 р. республіка ввійшла до складу СРСР, а 1924 р. на її території утворено Молдовську АСРР.

У 1917 – 1918 радянська Україна називалася УНР, з 1919-1937 - Українська Соціалістична Радянська Республіка

У період 1917-1922 зберігався старий, дорадянський адміністративний поділ, у складі 9 губерній (а не 12 як було раніше). У Криму створено автономію у складі РСФРР. У 1922 р. розпочалася адмін.реформа. Губерній знову стало 9. Наступного року ліквідували повіти та волості, замість них утворено 53 округи та 706 районів які об’єднували сільські, міські та селищні ради. У 1925 р. уряд ліквідував губернії як амін.одиницю і ввів трьохступеневий амін.поділ на округ=район=сільраду . Серед них 12 національних районів і 549 національних сільрад (євроейські польські татарські)

У 1930 р. ліквідовано і округи, введено 2-ступеневу структуру район-сільський і місто-сільрада. Метою було наближення провінції до центру, але ця структура не виправдала сподівань.

Тому у 1932 р. уряд провів чергову адмінреформу, створивши поділ який існує нині.

Найбільшою амін.одиницею є область, області поділялися на райони, ті на місцеві ради – міські, сільські та селищні. До 1940 р. зберігалася молдавська автономія.

У 20-30 роки територіальний та адміністративний устрій УСРР постійно змінювався і реформувався. А напередодні другої світової війн, після пакту Молотова-Ріббентропа, західні кордони УРСР змінилися радикально.и

114. Формування фабричного законодавства в Російській імперії в другій половині XIX ст.

Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва викликали необхідність у законах, що регулюватимуть трудові відносини. Розвиток фабрично-заводського законодавства – норми застосовувалися у приватних підприємствах, на державні – не поширювалися, мали більше декларативний характер.

1882 р. Закон «Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах» Забороняв роботу дітей до 12- річного віку і встановлював обмеження щодо праці підлітків.

1885, 1897 р «Про заборону нічної праці малолітніх та жінок на заводах, фабриках і мануфактурах» Встановлювалася максимальна тривалість робочого дня в 11,5 годин, заборонялося використання праці жінок і підлітків на тяжких і підземних роботах, а також уночі, вводились обмеження щодо застосування штрафів.

1886 р. "О надзоре за заведеннями фабричной промышленности и о взаимных отношениях фабрикантов и рабочих" Закон про штрафи. В Україні було введено в Волинській, Київській, Подільській, Харківській і Херсонській губерніях лише через 7 років після прийняття — у 1894 році. На Полтавську, Таврійську і Чернігівську губернії цей закон розповсюджується ще пізніше.

115. Прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — “Декларацію про державний суверенітет України”. Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Студентам рекомендується ретельно ознайомитися з текстом цього документа.

Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон “Про економічну самостійність Української РСР”, прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.

117.Серпневий путч в Москві, припинення діяльності КПРС і КПУ. Прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України “Акту державної незалежності України”.

118.Підтвердження “Акту незалежності України” всеукраїнським Референдумом 1 грудня 1991 р.

119.Причини та передумови прийняття Конституції незалежної України 1996р.

120.Конституція України 1996р., її загальна характеристика.

Создать бесплатный сайт с uCoz